Всі публікації щодо:
Малкович Іван

Шкільний твір - Есе з української літератури

Шкільний твір - Образи бачення довколишнього світу й прагнення виразити його за допомогою художніх засобів (лірика Івана Малковича)

Бурхлива хвиля шістдесятників поволі стихла, поступившись перед «тихою хвилею» літературних новобранців 60-х — початку 80-х. Але вже перші роки 80-х засвідчують появу на митецьких обріях нового покоління із власною естетичною орієнтацією. Це була сила, яка щодалі дужчала і засвідчувала переваги самодостатньої, духовно здорової творчості, не затиснутої в лещатах примусової чи добровільної заідеологізованості. Ця сила мовби наново починала з того рубежу, який був штучно обірваний у другій половині 60-х.

Серед творчого добутку цього періоду яскраво вирізняється поезія Івана Малковича, яка проголошує безумовну естетичну вартість краси, народженої з глибин національного духу. Читаючи його вірші, ми відчуваємо їх схожість із модерновою поезією 20-40-х років (П. Тичина, Є. Плужник, Б.-І Антонич, В. Свідзінський). Саме тому творчість Малковича та інших представників нової генерації можна віднести до постмодернізму в українській літературі.

Поезію І. Малковича не можна читати швидко, лише Очима. Перший же прочитаний вірш вимагає ще раз повернутися до першого рядка, читати серцем, розчиняючись у красі художніх образів. Дивним здається нам навколишній світ митця, але досить лише подивитися на нього поетовим поглядом — і перед нами розривається найпотаємніша суть кожної деталі буття, природи, явища — усього того, що становить наше життя.

Я загубив свій ключ: я голочку соснову

Назвав своїм ключем — і загубив чомусь… —

зізнається І. Малкович. Усього два рядки — а який глибокий символ! «Ключ» — як зв’язок із своїм родом, корінням, без нього неможливо відімкнути двері до оселі (читай історії) багатовікової родини, тож і доводиться «до дверей тулитися». Але чому цей «ключ» — «голочка соснова»? «…Чому так пахне він мені, // як голочку сосни у пальцях розтираю?» В уяві виникає образ розтертої соснової голочки, навіть відчувати терпкий присмак хвої, її свіжий запах. І раптом — як осяяння: природа! Ось де наше коріння, ось що споконвічно стоїть «при роді»: навколишня краса матері-землі, її багатство й щедрість. І нещасною буде та людина, яка загубить ключ від усього цього. І вже не буде повернення у той «загублений рай» (вірш «Загублений рай»), від якого «на двадцятий поверх коріння не дотягується», «й землі не чуєш».

От і настає неминуча розплата за «загублений рай»:

…зітерлась шкіра: ріже по живому

Байдужості пила, іржа цинізму й ліні.

Художній прийом алегорії влучно передає стан душі, вигнаної «з раю», — вона «в жалів кріпачить», а все твоє життя перетворюється у сіре існування «бджоли, що загубила вміння любити мед». Не менш пронизливою алегорією вражає і поезія «Пісенька про черешню», у якій образ черешневої кісточки, що «просвердлить сорочку тонку» і «ввійде … у серденько, як в черешеньку», зливається з образом безжалісної кулі.

«Зводить душу» (знов-таки влучна метафора Малковича) і «старосвітська балада» «Із янголом на плечі», в якій поет вдається до вічної теми двобою чистого добра із жорстокою сірістю буденності. Через баладу «хтось бреде собі самотньо // із янголом на плечі». На цій дорозі життя його «сірий маятник», «все дужче бухка» у спину. «Стогне янгол ледь живий…» під вітром випробувань і міцними ударами долі. Та ми віримо, що цей «хтось» (я, він, ми всі!) обов’язково вистоїть, бо його веде віра у янгола — добро: «…вуста дрижать гарячі: // янголе, не впадь з плеча». І з цією вірою приймаємо «З нічних молитов» побажання — благословення:

Хай кожен в цім світі спасеться,

Хай світить з-за темних круч

Довкола кожного серця

Віри твоєї обруч.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.