Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола
Шкільний твір - Есе з української літератури
«Я (Романтика)» М. Хвильового: роль присвяти до твору
Новелу «Я (Романтика)» Миколи Хвильового присвячено «Цвітові яблуні» Ми хайла Коцюбинського. Такий інтертекстуальний перегук дає ключ до розуміння твору. У центрі обох новел - герой із розчахненою психікою, який перебуває в кризовій ситуації. Події подаються крізь призму його сприйняття, що робить оповідь підкреслено суб’єктивізованою та психологізованою. Герой Коцюбинського бореться з власним «Я», зі своїм даром письменника, що в «межовій ситуації» стає прокляттям. Біля вмираючої дитини він не здатен забути звичку постійно підмічати дрібні деталі, нюанси настрою, щоб використати їх потім у творах. Люблячий і страждаючий батько протистоїть уважному та відстороненому письменникові. Свідомість персонажа новели «Я (Романтика)» теж розпадається на дві протилежні частини, про що він сам каже: «Я - чекіст, але я і людина». Характерно, що вічні цінності чітко протиставляються новій моралі та «релігії», стаючи при цьому злочинною слабкістю. Можна сказати, що усі персонажі новели «Я (Романтика)» М. Хвильового є лише відображеннями різних граней особистості головного героя. Внутрішня психологічна боротьба унаочнюється, постає в зримих образах доктора Тагабата («злий геній, зла моя воля»), дегенерата («вартового на чатах»), нерішучого Андрюші та тихої-зажуреної матері.
Мотив смерті також ріднить ці твори. Загибель, дитини трансформується у М. Хвильового у вбивство матері, причому в обох новелах умирання сприймається як матеріал художньої творчості. У М. Коцюбинського це основа майбутніх творів, у М. Хвильового - необхідна жертва на олтар «загірної комуни».
Ідея антигуманного світу наявна у «Цвіті яблуні», модифікується в тезу про антигуманність насильницької перебудови цього світу. Якщо у «Цвіті яблуні» оповідач - невинна жертва абсурдної світобудови, то у «Я (Романтика)» він сам стає катом, що ніби має право вирішувати, кому жити, а кому ні. Тому у М. Коцюбинського ми ще маємо надію на відновлення (до речі, красу буття, тлінну, але вічно прекрасну в спогадах і символізує образ цвіту яблуні, що вкриває лице померлої дитини в новелі). Натомість у М. Хвильового будь-яке відродження неможливе.
Герой М. Коцюбинського коливається між двома полюсами своєї психіки; можна говорити про своєрідне чергування його настроїв, а динаміка його свідомості постає своєрідною синусоїдою. На противагу йому «Я» з новели М. Хвильового поступово витравлює у собі рештки моралі та людяності, неухильно йде до примарної мети. На початку сумління героя ще відзивається болючим докором: «…Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів - тьма на моїй совісті!!» Але в кінці твору, віддавшись вакханалії насильства, «Я» відкидає сумніви: «Так, це були неможливі хвилини. Це була мука. - Але я вже знав, як я зроблю».
У фіналі твору «Я (Романтика)» торжествує смерть, яку символізують образи місяця, який «тихо вмирав у пронизаному зеніті», мертвого степу, «далекої безвісті, де невідомо горіли тихі озера загірної комуни». Комуна в цьому контексті постає недосяжною ілюзією, оманливим пустельним міражем. Було порушено основи світобудови, тому гріх головного героя лишається непрощенним.
