Що спільного й відмінного між п'єсою В. Шекспіра „Ромео і Джульєтта” та повістю М. Коцюбинського „Тіні забутих предків”? - твір з української літератури

Шкільний твір
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

Що спільного й відмінного між п'єсою В. Шекспіра „Ромео і Джульєтта” та повістю М. Коцюбинського „Тіні забутих предків”? - твір з української літератури

Повість „Тіні забутих предків” М. Коцюбинський написав 1911 року під глибоким враженням від життя карпатських гуцулів, їхніх звичаїв і обрядів, оригінальності мислення і світосприймання.

Цей твір ніби перегукується з трагедією Шекспіра. В них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. Як і в трагедії „Ромео і Джульєтта”, в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, — Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і у Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Але цим, власне, аналогія й обмежується. Головна колізія в обох творах — смерть героїв — різна. Якщо в Шекспіра трагедія відбувається через випадкову неузгодженість дій Ромео і Джульєтти, то в Коцюбинського.— інакше. Мотивом самогубства Ромео і Джульєтти є їхнє кохання. В „Тінях забутих предків” лише Іван гине через несилу перенести смерть коханої. Марічка ж іде з життя випадково.

Із цього сюжетного моменту видно, що Коцюбинський не пішов сліпо за Шекспіром. Розгортання дії в повісті український митець підпорядкував зовсім іншій ідеї. Сувора, дика гірська природа підстерігає людину на кожному кроці. Де яскраво відтворено у віруваннях гуцулів, в умовах їхнього життя. І смерть Марічки зумовлена зовсім іншими причинами, ніж у Шекспіра: „Недаремно Іван Поспішав з полонини: він не застав Марічки живою. За день перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода. Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоц і понесли поміж скелі в долину. Ма-річку несла ріка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувать”.

Головна відмінність твору Коцюбинського від твору англійського класика не в ключовій сюжетній колізії, а особливостях змалювання таємничого казкового світу. Кохання переживається героями як найдивніша загадка, що має велику силу над людьми. І вже в першій дитячій зустрічі майбутніх закоханих з'являються фантастичні образи, без яких немислиме гуцульське життя. „Я вже щез ника бачив”, — похваляється Іванко. До речі, в цій самій сцені Коцюбинський показує себе і майстром сюжету. Перша зустріч Івана і Марічки починається з конфлікту — бійки. Така несподівана колізія безперечно свідчить, що письменник володів і високим мистецтвом сюжету, хоч його проза завжди більше підпорядкована перебігу настроїв, тобто сюжету внутрішньому.

Діти природи Іван і Марічка у своїх поглядах на світ і у своєму коханні цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. І їхня фізична близькість виглядає не розпустою, а природним продовженням їхніх душевних переживань: „...все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця”. Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій — це та особливість, яку бачить Коцюбинський у цьому „первісному” житті гуцулів. І, звичайно, кохання поєднується з фантастикою, забобонами. „За поясом, на голім тілі” Марічка носить часник, щоб не завагітніти. Душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією.

Яскраво й переконливо розповідає письменник про тугу Івана за Марічкою, яка загинула. Дружина його, Палата, не може замінити коханої. Вічне таїнство кохання живе в душі Івана й спливає „на поверхню” чудними образами.

Час від часу туга за коханою вибиває його із звичайного ритму життя: „Несподівано зовсім, коли він зводив очі на зелені царинки, де спочивало в копицях сіно, або на глибокий задуманий ліс, звідти зліта до нього давно забутий голос:

Ізгадай мні, мій миленький,

Два рази на днину,

А я тебе ізгадаю

Сім раз на годину...

Тоді він кидав роботу і десь пропадав”.

І в Святий вечір до нього знову приходили спогади про кохану: „І коли так молились, Іван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...” Він марить нею і наяву. Свідомість його двоїлась. Спочатку Марічка бачиться Іванові живою, і він дивується, що вона жива і водночас ніби мертва. І серце його сповнюється радістю на тлі суворої природи, яка віщує недобрий кінець: „Безжурна молодість і радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих і самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у долину шумом потоків”. Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичні образи, як поступово змінюється психічний стан Івана, як він врешті цілком втрачає відчуття реальності, як сприйняття казкової природи переходить в абсолютне марення — зустріч із чугайстром. Рятуючи Марічку від чугайстра, Іван пускається з ним у танок. І от коли злий дух готовий був уже припинити танок, Іван заграв ту чарівну пісню, яку почув колись від щезника. Це була справжня пісня, у якій злились і дихання диких гір, і глибокі душевні переживання самого Івана, і його кохання до Марічки. І чугайстер не втримався і знову затанцював. А з долини його вже гукав голос Марічки — голос, який він чує все життя, на який іде, шукаючи кохану, а знайти не може: „Іва-а! — стогнала Марічка десь з глибини, і був у тому голосі поклик кохання і муки”.

Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що в них на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. Коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. „Поклик кохання і муки” породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні образи, і, врешті-решт, призводить до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.

Отже, на відміну від Шекспіра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи,, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.




Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.