Зорять із граніту вічні солдати, Болями їхніми пам'ять живе - твір з української літератури

Шкільний твір

Зорять із граніту вічні солдати, Болями їхніми пам'ять живе - твір з української літератури

Півстоліття минуло з того часу, як відгриміли залпи Другої світової, відпадали пожежі, як матері одержали звістки про смерть своїх синів. Ще й сьогодні не висохли сльози на їх старечих очах, не дочекались діти батьків з війни. Загоїлися душевні рани коханих. Загоїлись, але чи забулись? Немає сили, що вирвала б із серця пам'ять про тих, які полягли в битвах. Вони живуть між нами, дивляться на нас із гранітних обелісків, із бронзових погрудь у парку Слави, Вічним вогнем палають їхні серця, їх голос вчуваємо у шелесті дерев, що ростуть біля їх могил.

Хто вони, оті вічні солдати, що йшли першими у бій? І юні ще зовсім, і вже в літах, хлібороби, робітники, вчителі, лікарі? їх об'єднало одне слово — „солдати”. Про що вони думали перед лицем смерті, сидячи в окопах у хвилини затишшя між битвами? Чи про ту веселу „неділиму багатонаціональну державу”, чи бачили перед собою рідну до болю „Україну в огні”, чи захищали село або містечко, в якому залишилися рідні? Що вкладали вони у поняття „Вітчизна”? Чи мріяли про подвиги, чи бажали слави, чи думали, що роблять крок у безсмертне? Важко сказати. Вони виконували обов'язок, виконували накази, грудьми закривали рідну землю, боронили право на життя, на працю, на щастя своїх дітей і рідних, свого народу.

Серця їхні, сповнені любові до Вітчизни, промовляли тоді палким словом Тичини:


Ти, земле наша, рідная, святая!

Ти, Батьківщино люба, золотая!

Це знову напад? З ворогом двобій?

Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій


А були солдати звичайними людьми, хотіли жити, любити, ростити дітей, сіяти ниву, зводити споруди. В одну мить куля обірвала все: і надії, і любов, і страждання, і радість, і сум. Скільки їх, відомих і невідомих, поховано у рідній землі і на чужині? Чи хотіли забуття? Не вірю! Вони продовжують жити в нас, у своїх нащадках. Юні, в літах, поважні, веселі, безтурботні — всі закликають: „Доживіть за нас, долюбіть, захистіть свій рід, а про нас — пам'ятайте...”

Ми пам'ятаємо. Не гідний той Людиною зватися, хто забуде про Вас, хто осквернить Вашу могилу, хто невдячним словом озветься про Вас.

Запевняю Вас:


Горить людська неопалима пам'ять,

Яку згасити неспроможний час.

(Б. Демків „Обеліски над морем”)



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.