Повість „Страчене життя” - найвидатніший твір Архипа Тесленка - твір з української літератури

Шкільний твір

Повість „Страчене життя” - найвидатніший твір Архипа Тесленка - твір з української літератури

Вершиною творчості Архипа Тесленка є повість „Страчене життя”. Вона написана у двох варіантах протягом 1909—1910 років; одразу ж після закінчення публікувалася двічі — в газеті й окремою книжкою.

Твір побудований на конкретному життєвому матеріалі. В основу сюжету покладено трагічну історію двоюрідної сестри автора Зінаїди Строй. Змальовані широкі соціальні картини відображають явища тогочасної „мізерної дійсності”.

Доля героїні повісті — Оленки Панасенко показується на широкому тлі суспільного життя. Події, що відбуваються в одній Панасенковій родині — Михайла, його дружини Палажки та дочки Оленки, розкривають становище селян-бідняків. У сім'ї Панасенків панують нестатки — нічого їсти, навіть солі немає. Живуть вони у старій, похиленій хаті. „їство: борщ, хоч видивись, картопелька, цибуля, часник, що аж хата провонялась цим. А хата така кривобока, старенька, і так тісно, поночі в їй”.

Різко протилежними бідноті виступають у творі багатії, гнобителі, „хазяї”.

На першому плані — пани Кочури, „люди багаті... Старий Кочура у земстві чимось єсть...” Сільські багатії, пани визискують бідноту, зневажають трудівника, топчуть людську гідність. Характерний уже перший епізод повісті — на станції „панок у брилику” зневажливо дивиться „то на свиту Михайлову, то на зашкарублі чоботи”. З погордою ставиться до обездоленого люду сільський лихвар Остапчук. „Мужик необразований! Що він тямить?”

Зіткненням представників протилежних класів письменник показує гостру соціальну нерівність, пекучу несправедливість: „Аж млосно стане тобі, як їх прирівняти до себе...”

У повісті Архип Тесленко нещадно викриває експлуататорів та їхню ідейну опору — ліберальне панство, яке з фальшивими проповідями намагається відвернути трудящих від боротьби за соціальні й національні права, а також релігію, представлену насамперед в образі попа Полієвкта, усі проповіді, обіцянки і дії якого пройняті лицемірством.

У повісті показано поступове зникнення ілюзорних уявлень героїні, навіяних їй ліберально-просвітянським чтивом. Розгледівши огидне низькопоклонство Грищенка, Оленка зневірилась у святобливості, що призвело до втрати віри в Бога: „А вам, батьку, мамо, ось що скажу: віра в Бога не в самому ходінні до церкви, не в обрядах самих...” Соціальний конфлікт спричинився до різкого психологічного зламу у свідомості й почуттях Оленки.

Оленка загинула. Але ціною життя вона висловила гнівний протест і панові, і попу, і глитаю.

Гоке, що звалилося на віруючого батька і богомольну та жадібну матір, свідчать, як тяжко розплачуються люди, у яких затьмарюється свідомість і втрачається людська гідність під згубним впливом дрібновласницької психології.

Зображена в повісті трагедія пригнобленого й затурканого селянина-трудівника, батька Оленки бідняка Михайла — явище типове для тогочасної дійсності. Джерела його темноти мають різко виражений соціальний характер — убогість і релігійність. На тому ж ґрунті дрібновласницька психологія породжує жадобу до землі-годувальниці, спричиняє невгамовне прагнення будь-що придбати „скибку”, хоч би і ціною втрати власної честі й гідності (за намовою Остапчука Михайло пише скаргу на свого брата Василя).

Благородні риси характеру письменник розкриває в образі справжнього друга Оленки, її двоюрідного брата Сергія, також учителя. Це чесна, передова людина, яка не хоче плазувати перед панами і йти проти власного сумління. Не могла жити, пристосовуючись до підлості, й Оленка. Вона не стерпіла лицемірства святенника, його поблажливого ставлення до „рабів божих” і жорстокості до непокірних. Злодіяння чужого і ненависного табору довели її до самогубства. Чесна і нескорена трудова людина — безправна вчителька у світі хижаків — кинула своїм убивцям останній виклик стратою життя.

Повість „Страчене життя” — найвидатніший твір Архипа Тесленка, де з такою глибиною соціального аналізу і психологізму зображено трагедію страченого життя. У повісті гостро відчувається пекучий гнів і біль, нещадний осуд убивців — ворогів трудящих та їх опорі — релігії. Фальш псевдопроповідей, облудність релігії і злочинства церковників викривається цілим змістом твору, особливо внутрішніми монологами Оленки. її останній акорд: „Убивці!” звучить як звинувачувальний вирок усім лицемірним „служителям хрестовим”, хто стратив життя людини.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.