Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Шкільний твір - Есе з української літератури

Пошук ідеалів і проблема вибору у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Варіант 1

Панас Мирний належить в українській літературі до майстрів психологічної прози кінця XIX - початку XX століття. Одним з найскладніших його творів справедливо вважають соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Центральний персонаж твору, Чіпка Вареник, поповнює літературну галерею образів правдошукачів та бунтарів. Його цілісна у своїй безкомпромісності натура постійно наштовхується на неможливість змінити соціальні обставини, на байдужість людей. Чіпка не може змиритися з цим і з дитинства прагне віднайти ідеали правди і справедливості. Перед ним постійно стоїть проблема вибору: змиритися і «жити як всі» чи піти по життю своїм шляхом.

Ще з дитинства Чіпка гостро відчував, що у ставленні до нього з боку односельців є якась несправедливість. Люди гордують Чіпкою і висміюють його, тому він починає цуратися їх. Але не тільки людська, але й божа несправедливість вражала серце малого: чому бог не покарає лихих, щоб вони не кривдили добрих? Це болісне відчуття несправедливості стало супроводжувати його все життя.

Чіпка болісно переживав кривду діда Уласа, пастуха громадської отари, від якого вимагали на старості або непосильний податок, або відробіток на панщині. Чіпчин гнів обернувся на пана («Я йому такого півня пущу!») і злякав навіть самого діда. Поглибила душевну рану хлопця ще й недовіра односельців, коли йому відмовили доглядати громадську отару — мовляв, молодий ще, зелений. Але всі ці спалахи благородного гніву, ці прояви волелюбної, непокірної натури до якогось часу були лише відблисками тієї великої невгасимої бурі, що дрімала в душі хлопця.

Подорослішавши, він зажив добропорядним життям працьовитого хлібороба, став опорою для матері і дивував людей вдатністю до всякої справи, господарським розумом та невтомністю. Чіпка готовий був прийняти це життя, та нова кривда впала на його голову — у нього обманом забрали землю. Це вибило наріжний камінь із хисткої будівлі Чіпчиного добропорядного хліборобського існування. Чіпка запив. Скрізь і всюди, упившись і луплячи кулаком об стіл, він виголошував промови про людську неправду. Але важко розгледіти ідеал п’яними, затуманеними від хмелю очима. Слизька дорога поволі звозила його до буйної гульні, злодійства та розбою.

Головному герою роману автор протиставив однолітка Грицька Чупруненка. Якщо в Чіпці нуртували гарячі почуття, що, не знайшовши виходу, вихлюпнулись у розбишацтво, то Грицько був тихим-мирним і до цілого світу байдужим українським гречкосієм. Якщо в Чіпки було велике серце, вразливе до чужого болю, то Грицько дбав лише про свою вигоду. Кожен з них зробив свій вибір, і зрозуміло, що вибір Грицька для Чіпки неприйнятний.

Відмінність між ними разюче кидається в очі у сцені придушення москалями селянського бунту. Чіпка стає на захист діда Уласа — і його тяжко б’ють за заступництво. Грицько в цей час тікає городами і, присівши за чужим тином, перечікує розправу…

Одружившись з Галею, Чіпка зажив подвійним життям: удень жив тихим хліборобським життям, а вночі займався розбоєм. Свої вчинки він виправдовує бажанням відновити справедливість між людьми, відбираючи в імущих те, що зароблене не їхньою працею. Проте Чіпка поступово перестав відчувати, що його «правда» не дотягує до життєвого ідеалу, а поступово скочується до злочину. Хоча довго ще якась невтримна потреба добра пульсувала в Чіпчиній душі, та правдошукач безнадійно загубився на тих покручених шляхах, які обрав для себе.

Засіб покари неправедних і неситих людських здирників обернувся для Чіпки самоціллю. Займаючись розбоєм, він сп’янів від власної сили та влади над людьми, що вилилось в жахливу сцену різні сім’ї хуторянина Хоменка.

Занапастивши тих, кого любив (Галя з розпачу повісилася, надломлена горем мати, лишилася на старість сама), Чіпка нарешті знайшов притулок своїй запеклій душі — на каторзі… І це вже був не вибір, а вирок.

Варіант 2

Де ж та правда на світі? П. Мирний.

Кінець XX — початок XXІ століття. Цей період важливий тим, що в українській літературі з’являються поети і письменники, імена яких відомі і шановані і зараз. Виайомлюсь з творчістю Панаса Мирного — майстра психо-пі’іііого роману. Я захоплююсь його тіворами, бо вони легко ітпються, з цікавістю сприймаю епізоди оповідань. І майже в іисному із них відчуваю гостроту проблеми, протилежність ха-іНтсрів. Всім відомо, що твори художньої літератури змушу и. нас замислюватися над різними явищами. Один із таких — імя Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». На Кований ще у минулому столітті, він і зараз хвилює нас траге-і іо життєвого шляху головного героя Чіпки Варениченка. Кожна людина народжується для щастя, радощів. Кожна Мити бажає своїй дитині світлої долі. Прагнула до цього і Мот-нп, мати Чіпки, але всі мрії і сподівання розбивались об кам’яні Мури тогочасної дійсності. Він не може змінити соціальні об-Втпвини, наштовхується на байдужість людей, не мириться з цим і прагне відшукати ідеал правди і справедливості. Перед ним Постійно стоїть проблема вибору: змиритися і «жити як всі» чи піти в житті своїм шляхом.

Автор так яскраво і захоплююче змальовує Чіпку на протязі Іреього його життя. Переді мною проходить жахливе, на мою думку, дитинство хлопчика. Бідність, нестатки, непорозуміння з дітьми, але гірше за все те, що і дорослі люди збиткувалися над ним. «Отак жив Чіпка, виростав у голоді та холоді, злиднях та Недостачах». Так прикро вражають його маленьку душу слова, «байстрюк», «виродок», «запорток» і в його добрім серці росте озлобленість не тільки на людей, а й на Бога: І Чому він не покарає лихих, щоб вони не кривдили добрих? Це відчуття стало супроводжувати його ціле життя.

Дід Улас розповів Чіпці про його батька як знущалися над ним пани, як віддали в солдати. Хлопець болісно переживає кривду цього старого пастуха: «І прокидалась невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала…» Чіпка проймається глибокою ненавистю до панів: «Чому він (батько) їх не вирізав, не випалив?» А згодом: «Я йому такого півня пущу!» Мені здається, що це вже певні життєві позиції. Однак хлопець не тільки ненавидів, а й любив. Любив казки діда Уласа, бабу Оришку. А ніжне кохання до Галі, яку щиро хотів зробити щасливою. Автор змальовує свого героя людиною, яка любить в житті і в природі все добре, ласкаве, красиве, всім цікавиться.

Працьовитий хлібороб, розумний господар, опора для матері, здатний до всякої справи — таким бачимо Чіпку в подальшому. Внутрішньо я відчуваю, як моя жалість переростає в почуття захоплення його успіхами. В цей час він думав, що знайшов в житті свій ідеал, тане знав, що ще очікує його. Чіпка протестує, бореться, шукає справедливості в житті, але, не знайшовши її, стає «пропащою силою». Він потім деморалізується, заводить дружбу з розбишаками (Лушнею, Матнею і Пацюком), починає пиячити, ноча-

ми « навідується до панської комори », ступає на « слизький шлях ». Та на це є істотні причини: судовики обманом відібрали в Чіпки основу основ його існування — землю, після чого перед людиною постало оте жахливе: «Йти, куди хочеш». Чіпка тяжко пережив глибоку моральну кризу, зумовлену втратою землі. «… хотів чесно господарювати, а землю відібрали, хотів по правді жити, а правди не було, любив людей, а люди «готові один одногої в ложці води утопити». Чіпка пізніше приходить до ідеї «темної ночі половинити нажите чужими руками добро», до тієї самої ідеї, що визначить зміст і характер його стихійного протесту. Мине відповідний час — і Чіпка розбагатіє на «ідейному» розбійництві, хоч потім відмовиться від нього, усвідомить потворність такого способу боротьби з соціальною неправдою, повірить в фаль^ шиву настанову — земську рівність, повністю віддасться земськііш діяльності, щоб таким способом чесно служити селянській громаді, боронити її інтереси. І якщо згодом наступить крутий по4 ворот, якщо


Чіпка знову повернеться до розбою на цей раз не тільки кривавого, а вже й зовсім позбавленого ідеї рівняння бідних з багатими, стане бузувіром, то все це станеться аж ніяк не внаслідок сваволі пристрастей героя, а під впливом глибокого роз-; чарування, зумовленого знову ж таки факторами соціального порядку, найперше отією, нічим не обмеженою кривдою, яку чинили над народом всевладні пани і ціла зграя їхніх людей. «Кругом Україну облягло панство, позалазило в саме серце і, як те гайвороння, шматувало її полумертвий труп», — писав Панас Мирний в ті часи. Проблема вибору в цьому романі постає і перед, іншими героями. Грицько, його товариш з дитинства, швидко знайшов свою дорогу в житті, розібрався, де йому краще. «Грицько тепер зовсім іншими очима дивиться на людей: до багатих горнувся, а на голоту дивився згорда». Чіпка в душі заздрив йому, йшов до нього за порадою, але наштовхнувся на те, чого менше всього сподівався: « Плюнь ти на громаду », — радить йому Грицько. І життєві їхні шляхи розходяться.


Перед матір’ю Чіпки теж стоїть проблема вибору. їй жалко свого сина, вона співчуває йому всією душею, радіє за нього, коли йому добре. Але ж він стає на згубний шлях розбою, вбивства і вона не може протистояти йому, йде у волость і заявляє на сина. Вона вибрала цей шлях. А Галя, його дружина? Вона теж повинна вибирати. Розбишацька дочка, вона не шукає ідеалу, а любить Чіпку таким, яким він є. Я щиро співчуваю їй, бо Галя — це цікавий, оригінальний, привабливий образ, та не може вона примиритися з кривавим розбишацтвом чоловіка і кінчає життя самогубством. Ось і перегорнута остання сторінка роману. До болю не хочеться розлучатися з героями, жахливо сприймаю смерть Галі, розмірковую над тим, яке безталанне життя у Мотрі.

Варіант 3

Життя часто ставить перед людиною складні задачі, підкидає тяжкі випробування. Не кожному під силу їх витримати, не кожний може знайти той єдино правильний шлях, який приведе до щастя. На жаль, це не вдалося зробити Нечипору Вареничен-ку, який, блукаючи заплутаними стежками своєї долі, опинився врешті-решт у розбійницькому кодлі і дійшов навіть до вбивства.

Як же складалося його життя? Доля була для Чіпки несправедливою мачухою. Зростав він безбатченком. За це не приймали діти його до гурту, дражнили «байстрюком». Як було тут не озлобитися, не стати відлюдкуватим! А до того ще «біднота несказанна, злидні невилазні». І немає звідки чекати підтримки. Тільки бабуся, ласкава, лагідна бабуся, була, мов промінь сонця, у його нелегкому житті. Вона подарувала йому свою любов, відкрила очі на красу земну, познайомила з казкою. Хлопець ріс допитливим, розумним. Невідомо, як би склалося його життя, якщо б водилися в сім’ї гроші. Чи не став би тоді Чіпка великим вченим?

Проте злидні є злидні. Саме вони погнали дванадцятирічного хлопця у найми. Багатий козак Бородай вибив Чіпку за непослух, за що малий ледве не спалив його господарство. Чи не тоді вже відчував хлопець, який шлях чекає його у житті? Бо відтоді і «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника».

Привела його доля у підпасичі до діда Уласа. Там Чіпка відігрівся серцем, зрозумів, що існують на світі і добрі люди, які вміють цінувати інших, розуміють природу, шанують працю хлібороба. Саме від діда Уласа довідався хлопець про колишню волю, дізнався про життя свого батька. Запеклось у Чіпки серце, зародилося у ньому велике полум’я помсти, спрямоване проти панів.

І громада дуже скривдила Варениченка бо не схотіла мати його за чабана. Але стримався Чіпка й заходився біля свого господарства. Виявився вправним хліборобом, який зумів підняти хазяйство. Вже приходять думки про одруження, а тут знову страшна, несправедлива звістка: забирають землю. Найжахливіше, що й у суді нічого не міг вдіяти Чіпка. Чиновник Чижик відверто сказав: дай п’ятдесят карбованців — і земля твоя. «Господи, боже! Де ж та правда?. . — шепче Чіпка. — Де ж її шукати?» Варениченко зламався, бо не зміг винести ще однієї поразки у житті. Тепер він вибирає для себе слизький шлях: шлях розбишацтва, пияцтва та грабунків. І друзів вибирає собі до пари, які, крім самогону, нічого навкруги не бачать і, головне, не хочуть бачити. Ще й поведінку свою виправдовують: «Хіба ми ріжемо? Ми тільки рівняємо бідних з багачами». Якби Чіпка придивився пильніше до них, можливо, не скотився б він на слизький шлях. Та де там було дивитися, коли кожного дня гуляла «кумпанія»! Гнів Чіпки підсилюється, коли його було катовано за те, що він став на захист селян під час «голодної волі»: «Довго боровся Чіпка… Ще довше його били…». Але на щастя, зустрівся він з Галею, яка змогла повернути Чіпку на чесний шлях, бо не терпіла неправди. Хлопець немов переродився, «він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривої стежки, якою він думав дійти до щастя». Розумний, роботящий, енергійний Чіпка став шанованою в селі людиною. Розбагатів, але залишився в душі колишнім Чіпкою — чулим, щирим, відкритим для усіх. Люди навіть зрозуміли, що кращої кандидатури у земські гласні, ніж він, їм не знайти. А Чіпка радів, що тепер зможе допомагати людям.

Проте панам не до вподоби було мати у своєму середовищі бунтаря-мужика. У свою чергу, Варени-ченко не хотів миритися з їхніми махінаціями. Щоб вигнати Чіпку, пани згадали його минулі «подвиги», і за розпорядженням губернатора його виключають із земства. Тепер вже Чіпку було не зупинити. Він із болем думає: «Сказано: великий світ, та нема де дітися^. . Коли б можна, — увесь би цей світ виполонив, а виростив новий… Тоді б, може, й правда настала!. . » А потім пияцтво, розбишацтво, грабунки і… вбивство — страшне, звіряче вбивство, де навіть Були вирізані діти. Ось до чого довела Чіпку його доля, ось до чого він дійшов у пошуках правди!

Життя Нечипора Варениченка виявилося загубленим, він не зміг реалізувати себе, свої здібності. У пошуках правди він скотився на слизький шлях, дійшов до тієї межі, звідки вже не було і не могло бути вороття. Загинула духовно багата людина, сміливий і чесний правдошукач, який не зміг знайти собі місця у тогочасному суспільстві, побудованому на кривді та людських сльозах.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.