„Дума про трьох братів неазовських”: проблема вибору - твір з української літератури

Шкільний твір

„Дума про трьох братів неазовських”: проблема вибору - твір з української літератури

Проблема вибору, відповідальності за нього і його наслідки — одна з наскрізних у творчості Ліни Костенко. Оригінального художнього втілення вона зазнала у драматичній поемі „Дума про трьох братів неазовських”. Сама назва твору відразу відсилає до відомого фольклорного джерела— „Думи про трьох братів азовських” і визначає художню розповідь як доведення „від супротивного”. Вже в авторському підзаголовку наголошено на тому, що старовинний лейтмотив зрадженого брата „звучить то тихше, то голосніше, залежно од вітрів історії”. От і маємо передумови для вибору, бо чим більш нещадні та шалені „вітри історії”, тим складніше, їм наперекір, зважитися на відчайдушний, але потрібний крок.

Один із трьох козаків, приречених до страти, — Сахно Черняк — зробив свій вибір і ступив той крок, після якого нема вороття. Власне, тим його вчинок і вражаючий, що здійснений без жодного примусу і навіть не викликаний якимись непереборними зовнішніми обставинами. Томиленко і Павлюк їдуть на страту, „бо мусять”: „Бо нас везуть. Нас видали свої”. Юний Сахно — не козацький ватаг і не призвідця непокори. Ні, він не зрадник чи відступник. Але його хата цілком могла би бути „скраю”. Проте лицарська честь не дозволила б йому залишитися осторонь. От і їде Черняк на тому стратенницькому возі, який долає не тільки простір, а й час, розминаючись із „деревами, людьми, обріями, зірками”. Розминається із минулою славою і минулою ганьбою, яка обпікає його, бо „і Наливайка ж видали свої”. І на будь-які спроби старших побратимів прогнати, а то й просто зіштовхнути його із того фатального смертницького воза (бо ж молодий, бо ж буде начебто безглуздою його добровільна загибель — і, може, навіть у думі не згадають), Сахно Черняк відповідає:


Я їду з вами не по честь і славу.

Я їду з вами, бо мені так легше. ...

Не через вас я їду, а для себе...


І відразу — аж дві паралелі до „за” і „проти” такого вчинку. Стоять собі два дядьки — і проводжають очима засуджених. І озвучують різними голосами оті „за” і „проти”:


Яким же треба бути чоловіком,

Щоб так на страту за своїх піти!

— Та чи не тю? Мабуть, він просто дурень.

Щоб так за когось голову покласти?!

І жінку гарну, — що ж йому іще?


А інша паралель — зрадливі „азовські брати” із думи та вічний Дон Кі-хот, що цього разу застряг списом в українському вітряку. Блискуча авторська знахідка і сумна іронія...

Але ж у тому й справа, що „азовські” з не „азовськими” їдуть у різних напрямках: перші — від смерті, другі — у смерть. У ту мученицьку, козацьку, на яку від ворога „заробили”. І через те Павлюкові з Томиленком розходиться якраз покинути „молодшого брата”, на противагу двом пісенним ге-192

роям, яким би годилося „не покидати”. У „середульшому братові” можна вбачати початок кінця лицарської гідності. „Старший” — то вже сам кінець: ні жалю до зрадженої рідної людини, ні відваги, ні честі; покинув на поталу переслідувачам і чимдуж помчав геть. А що ж „середульший”? Утікати — але братчикові „доріжку примічати”, „милосердіє маючи”; додому щасливо дістатися, а потім — батькам покаятися у гріхові. На такого міг би скидатися і Черняк, якби тієї кривавої ночі, коли ватажків видали ворогам на певну смерть, він виявився слабодухом і хоч би просто відійшов у тінь. Але Сахно Черняк — із іншої породи, бо вже розуміє те, що для нього обернулось би прокляттям:


Як не поїду, буду їхать вічно.

Нічим не відпокутуюсь, нічим


Що ж нащадки, діти двадцятого століття? Наслухають, дивуються і силкуються науково класифікувати самогубний вибір козака. Закладають комп'ютерні програми для створення думи про молодого лицаря. У машині шкварчить і клацає, горять трансформатори, і здається, от-от піде дим із технічного мислителя. Якось воно наче раціонально і не „переварюється”. Бо тут — трохи інший інстинкт самозбереження, який відповідає не за „шкуру”, а за дещо значно суттєвіше і довговічніше — за гордий високий дух, за те, що є найкращого в Людині.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.