ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Sleepagotchi

#TotalHash
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор

Шкільний твір - Есе з української літератури

»…Співаю, тож існую» (мої роздуми про поезію Богдана-Ігоря Антонича)

 Поезія Антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємостосунків людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.

     Я не людина, я рослина,

    а часом я мале листя…

    Живу, терплю, й умру, як всі звірята…

    Звірята й зорі, люди і рослини -

     у всіх одна праматір,

    природа вічна, невичерпна і невтомна,

    хоч час крилатий з вітром лине…

    («З зелених думок одного лиса»).

 Існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. Хід думок у визначальному для творчості Антонича вірші «Пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального - в світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. Але трагічність людської долі (народитися, щоб вмерти?) не лякає поета. Він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження.

 Починав Богдан-Ігор Антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий виднокіл - писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. Осмисленням почуття, початком усього для Антонича є мистецтво. Воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя - осягти безсмертя.

 Особливе місце в творчості Антонича посідає його вірш «Вітер століть» з посмертної книги «Зелене Євангеліє». Твір переконує, що Антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. Історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. Поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи.

     Ось таємничіша природа

    в безмежно первісній красі

    (словами не розкрити тайн її).

    Яка ж страшна оцього світу врода,

     що отруїла дні мої…

    («Елегія про перстень молодості»).

 Недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю.

    Хто сіє кров, той жне ненависть

     («Слово про чорний полк»).

 Так відповів Антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до удосконалення світу.

 Своєю творчістю Антонич утверджував світ правди і добра. Поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. Сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав Дмитро Павличко, «Антоничева поезія - це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».



ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Gold eagle bithub_77-bit bithub_77-bit bithub_77-bit