Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Шкільний твір - Есе з української літератури

Жіночі образи в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Варіант 1

Роман Панаса Мирного. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став визначною подією у літературі XIX ст. З великою майстерністю автор зображує картини селянського життя у пореформении період. Це життя без прикрас, з печалями та радощами. Зі сторінок роману постають образи селян. Серед них і жіночі образи, наче живі сходять зі сторінок роману. Найбільше мені подобається Галя, «польова царіця», як ласкаво називає її Чіпка. Та й самому авторові до вподоби її «веселі очі», усміхнене «свіже молоде личко»

Виростили. викохали її батьки, ні в чому не було відмови. Тому і весела, і жвава Галя, тому, як червоні яблука, налилися в неї щічки. Але що насправді діється у неї в душі, чи подобаються їй розбишацькі гульбища у рідній хаті, чи радіє вона, зустрічаючи чужі, ворожі злодійські обличчя? Ні, це не до вподоби розумній, допитливій дівчині, тому, зустрівши Чіпку, намагається відвернути його з цього шляху то погрозою, то ласкою. Вона кохає Чіпку, і кохання її вірне, чисте, але не погоджується вийти за нього заміж, якщо він не покине злодійське життя. Галя «лікувала» Чіпку своїм коханням, своєю вірою.

Мотря:. «Як ти увійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв’язала, світ повила рожевим квітом». Працьовита, весела, усьому дала вона лад, «де тільки рука її доторкалася або де око зиркнуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, ніби усміхалося». Галя полюбила матір Чіпки. Мотрю, бо для неї Чіпчина мати багато значить. Зійшлася Галя близько і з Христею, яка про неї каже: «Вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного». Припала до душі вона Христі, і ось вона вже її кума. Ось тут розкривається нова Галя. Галя, що до нестями любить дітей, хоч і не своїх. Каже вона: «Як буде дитина, то я, здається, з’їм або задавлю її, цілуючи та милуючи». Галя — це образ чесної, чуйної, веселої та лагідної жінки.

Все йде добре, але змінився Чіпка, пішов на слизький шлях, похмурніла Галя, усіма силами намагається допомогти Чіппі, вернути його до попереднього життя і благаннями, і вмовлянням, і погрозами. Сама розбишацька дочка, вона не хоче миритися із злодійським життям Чіпки, бо її ніжній натурі противні зло, пограбування, вбивства. Тому трагічно й закінчує Галя своє життя: дізнавшись, що Чіпку забрано до поліції за вбивство та грабунки, вона повісилася. Не знесла її чесна душа загибелі усіх надій та сподівань на щасливе життя з коханим. Не «стало» коханого, змінилися його правдиві слова на розбишацькі дії — не стало і Галі.

Дуже рельєфно. виходить з-під пера Панаса Мирного і образ Мотрі Жуківни, потім Варениченко. Коли одружився з нею Вареник, була вона бідною, некрасивою дівчиною-перестарком. Злидні засіли у хаті Мотрі, яка жила в сусідах удвох із старою матір’ю, засіли та й не хотіли їх залишати. Тільки одруження й принесло полегшення. Виявилася Мот-ря і працьовитою, і хазяйновитою: «Як уступила Мотря в свою хату, то немов знову на світ народилася». Чепурить її, прибирає; «чисто кругом — любо глянути». Але недовгим було її щастя, бо залишилася вона сама, та ще й «замужньою вдовою». «Не судилося Мотрі щастя. Не зазнала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою; не сподівалася замужньою вдовою!» Знову злидні, і злидні «невилазні». А ще й син народився. Мотря у наймах, на чужих працює* щоб прогодувати стару матір і сина. Тяжка праця передчасно згорбила Мотрю, вбила в ній часточку тепла і любові, тому і б’є вона Чіпку, і б’є так, що «синяки по місяцю не сходили». Але все ж таки любила вона його, «як кожна мати свою дитину». Коли Чіпка виріс, а потім ступив на слизький шлях, це дуже вразило Мотрю. Не сподівалася ця чесна людина, що така їй уготована доля. «Кохала ж, ростила, довгих зимніх, коротких літніх нічок недосипляла — рано вставала, пізно лягала…» На старість знову йде наймичкувати.

Але ось чудова зміна — Чіпка став хазяїном, одружився. Повеселішала ця жінка, тепло та щастя оселилися в її хаті, заграли радістю старенькі очі. Здійснилося те, про що усе життя мріялось, що ввижалося довгими ночами. Але «не судилося Мотрі щастя». Син — убивця. За що їй такі муки! Бо неправда гуляє по світу, губить душі людей. Образ Мотрі — образ нужденної жінки, яких було більшість на Україні.

Життя Оришки. матері Мотрі, минуло, головним чином, за кріпаччини, у тяжких злиднях. Така ж згорблена передчасно, вболіває за дочку, онука, як уміє підтримує їх. Вона знає багато казок-приказок, своїм недалеким, селянським розумом доходить до правди життя. Розповідає Чіпці і про зорі, і про усяких тварин. Дуже любить онука.

Коли б’є його мати. — завжди захищає, голубить. Часом здається, чи не взяв щось Панас Мирний з пушкінської Арини Родіонівни, бо навіть імена однакові, однаково близькі вони до природи, до своїх коренів, однаково люблять людей, бо не любити гріх, треба усім вибачати. Цього Оришка і вчить Чіпку, але не вдається їй передати йому свою любов до життя, свою віру в краще. Чіпка зовсім інший. Проте все ж таки дуже тяжкою втратою була для нього смерть баби. Хоч і була вона «стара-стара, як молоко біла, як сухар суха», але вчила його добра, віддавала свою любов, була єдиною на всьому світі рідною близькою душею (мати завжди працювала). Була Оришка чесною, справедливою, безгрішною людиною усе життя, тому і вмерла легко, як заснула (не так, як Явдоха).

Є ще в романі образ. Христі — дружини Грицька, товариша Чіпки. Сирота, наймичка, «весела, моторна й робоча дівчина, хоч і невелика красуля». Але ця «невелика красуля» так запала у серце Гриць-кові, що забув він свої мрії про багачку.

Христя. — добра хазяйка, має чепурну хату. Вона зрозуміла Чіпку, зрозуміла, який він насправді. Його слова про правду розхвилювали її душу, чесну та правдиву. Почала задумуватися над життям. Іноді не розуміє вона свого чоловіка за те, що він гріб все під себе, що йому своя сорочка ближче до тіла. З людьми щира, добра, тому й Чіпка хоче, щоб у нього в майбутній сім’ї були такі теплі відносини, як у Христі з Грицьком. І недарма «Христя чула добре у Чіпці своїм жіноцьким серцем».

Коли познайомилися. з Галею, то вподобали вони одна одну. «Однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках». Христя, як і Галя, тяжко переживає за долю Чіпки, коли він стає злодієм, бо це добра, чуйна людина. Я вважаю, якби у Грицька трапилось якесь нещастя, Христя все б зробила, щоб йому допомогти.

Ці жіночі образи дуже різні, але всі героїні прагнуть чесно жити, вірять в людей, намагаються збагнути життя, хоч це їм не завжди вдається, всі вони намагаються допомогти Чіпці, повернути його на праведний шлях. Тому вони так подобаються читачам, є прикладом чуйності, доброти, тепла, яким вони зігрівають людей. Я думаю, що ці жіночі образи надовго запам’ятає той, хто прочитає роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Варіант 2

Панас Мирний добре знав життя народу, вірив у його здоровий глузд, намагався правдиво розповісти про болі та радощі людей — працьовитих, щирих, добрих. Таким постає перед нами соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Твір багатоплановий, багатий на колоритні постаті. Та особливо зворушливо змалював письменник образи жінок: Мотрі, Галі, Христі, Явдохи. Всі дійові особи якнайповніше розкривають суперечність образу Чіпки, що бореться проти неправди, але і сам починає чинити зло, бо не знайшов правильного шляху до щастя.

Величезне почуття материнської любові переповнює серце Мотрі. Змалку злидні та важка праця, потім зів’яла дівоча врода зробили її символом украденого щастя. На коротку хвильку усміхнулася сонце-доля: козак Іван Хрущ повінчався з Мотрею. Короткочасне осіннє сонце зайшло, а Хрущ виявився Вареником, що втік з Дону, де мав і жінку, і дітей. Оце так «щастя» впало на її безталання. Потім народився Чіпка — сподівалися виростити його та й жити краще, хоч на старість. І знову мрії не збулися — син став злодієм і розбишакою. Колись у дитинстві він обіцяв бабі Оришці: «Я, бабуню, добрий…Я злого не робитиму». Таким виховала мати свого сина. З розповідей близьких він переймає народну мораль: віру в Бога, добро, щирість, працю та шматок хліба, зрошений тяжким потом. Це заслуга Мотрі, а біда в тому, що вона сама не мала щасливої долі, не змогла відвернути сина від одвічної боротьби добра і зла у світі, де частіше перемагає неправда. Панас Мирний підкреслює велич материнства, не засуджує зболену горем, працею зігнуту до землі жінку: «І кляла вона свою долю, проклинала людей, проклинала свою кохану дитину — свого сина, котрого так жалкувала… То був болісний лемент душі, глибока враза серця, — нікому не відома, окрім матері…»

Навіть Чіпка розуміє, що трагічна доля спіткала не одну Мотрю: «Та чи то ж одна моя мати така? Хіба одні ми?…» Риторичне запитання підкреслює безвихідність цього становища. Тиха і покірна любов до сина, материнське всепрощення — така її доля, як і доля багатьох жінок у несправедливому класовому суспільстві.

Максимова дочка Галя виховувалась у достатках, але в оточенні злодіїв і п’яниць, однак виросла порядною дівчиною і мріяла про тихе і мирне життя з Чіпкою. Романтична зустріч з «польовою царівною» вражає чистотою почуттів, багатством вражень, що мимоволі настроюєшся на думку про щасливу долю закоханих. Але жорстоке життя, злоба людська розбивають ці надії. Печаль переживання за свою розбійницьку сім’ю, за Чіпку наклали на душу кайдани неспокою і тривоги. Вона пройшла дорогами болю: Чіпка обіцяв жити чесно, та не зміг дотримати слова. Останній його злочин доводить Галю до самогубства.

А як добре розпочиналося їхнє спільне життя і як трагічно завершилося! Зникло щастя, бо зникла правда на світі. У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. П.Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню красу («…біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні»), доповнює внутрішньою, що гармонує з мовою героїні, яка «щебече, як ластівочка». Ось такою постає перед нами «польова царівна» Галя. Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.

Авторське зображення інших жіночих образів — Явдохи і Христі — також ілюструє одвічну боротьбу добра і зла. Явдоха все життя провела серед злодіїв і помирає зненацька, що символізує миттєвість та нікчемність такого буття. Христя, дружина Грицька, добре розуміє пошуки правди Чіпкою, співчуває Галі та Мотрі. її сирітство, подружнє життя не переважують примарності надій бути доброю, але жити серед «лих людей.

Отже, змальовані Панасом Мирним жіночі образи роману втілюють прагнення до щастя, до миру і затишку. Маючи добре серце, Мотря, Галя та Христя не зазнали повною мірою материнського і жіночого щастя.

За яких обставин стався моральний злам особистості Чіпки, чи був у нього інший вихід?

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Роман, у якому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини, називається соціально-психологічним. Твір уперше був надрукований у 1880 року в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву «Пропаща сила».

Головний герой твору — Чіпка. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою».

Чіпка — це хлопець, який ніколи не бачив свого батька. Його батько був розбишака, який за свої гріхи пішов у москалі. Мати у нього — бідна селянка, Чіпка зростає у злиднях, в атмосфері ворожості і недоброзичливості. Важке було дитинство у Чіпки: і діти не брали його до свого гурту, і матері він майже не бачив, бо весь час тяжко працювала. Та зате любила його бабуся. Як хтось образить його, то вона і пожаліє, і голівку погладить, і казочку про Бога розкаже. Чіпка всім цікавився, про все бабусю розпитував. «Я, бабусю, буду добрий … я злого не робитиму», — каже він їй після розповіді про Бога.

Як підріс Чіпка — став бігати: то вибіжить було з двору на вигін, та прямо до дітвори так і чеше. А вони почнуть з нього глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть. Село знає одну славу — честь. Ось на селі й питають: чи «чесного» роду? А тоді вже й братаються … Чіпка був «виродок» … Як же Чіпку прийняти до гри?!

— Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик.

— Запорток! — підходить другий. — Ходім до нього!

Побіжать, обступлять кругом і починають з нього глумитися. Коли Чіпка повертався до дому у сльозах, бабуся втішала його, голубила та починала умовляти:

— Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач які

то лихі діти: б’ють тебе, малого, зобижають… Не ходи!…

Вразлива душа й допитливий розум прискорюють прозрівання Чіпки. Його гаряче, добре серце, розбуджене побаченим, довго не могло заспокоїтись.

Коли Чіпка став господарем у своєму хазяйстві, то в нього справи пішли на краще. У нього була скотина та найкраще жито. І мати його подобрішала, бо все життя з ранку до вечора працювала за копійки, а тут все-таки хазяями стали.

У цей час Чіпка і зустрів Галю — «польову царівну» і покохав її. Ці дні в житті Чіпки найщасливіші. Та тривали вони недовго. Одного разу з Дону з’явився якийсь Луценков, і за гроші волость відібрала у Чіпки землю.

П’ючи та гуляючи, Чіпка підібрав трьох товаришів — Лушню, Матню і Пацюка. У романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Одного разу напившись, він каже матері: «А все люди, все люди… А баба учила мене людей прощати, а дід Улас любити… Дурне! Дурне! Не стоять вони слова доброго, їх мучити, їм у … мор…» І в цих словах вже видно перші кроки падіння Чіпки.

Одного разу Чіпка брав участь у крадіжці і прибив панського сторожа. За це Чіпку заарештували. У в’язниці зростає у нього гнів на сільського голову та писаря. Але він дав слово матері, що таке більш ніколи не повториться.

Одружившись з Галею, Чіпка ніжно любить її, поважає матір, сумлінно працює у господарстві, щиро допомагає всім, хто звертається до нього за підтримкою. Його «сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м’якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривавої стежки, якою він думав дійти до щастя». Його обрали членом земської управи. Він все думав тоді, як служити людям, як добро їм буде нести, і про старе зовсім забув.

Та була остання крапля, через яку Чіпка знову пустився у злодійство. Ніщо вже потім не могло його спинити. 1 його впевненість у тому, що зло треба бороти злом, обернулась злом проти нього самого.

Це зло привело Чіпку до кривавої різанини на хуторі Хоменків, стала причиною самогубства Галі, а пізніше — смерті матері. Суспільство, в якому жив Чіпка, знищувало його.

Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти гнобителів і кривдників, «крива стежка» бунтарства і перетворили Чіпку на «пропащу силу». Чіпка обрав шлях боротьби, але не розумів, що боротись за правду треба тільки правдою, а неправда породжує ще більше зло.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.