КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНЕ ТА ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ В ОБРАЗІ МАРІЇ (ЗА РОМАНОМ У. САМЧУКА „МАРІЯ”) - твір з української літератури

Шкільний твір
Улас Самчук

КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНЕ ТА ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ В ОБРАЗІ МАРІЇ (ЗА РОМАНОМ У. САМЧУКА „МАРІЯ”) - твір з української літератури

Ім'я одного з найвидатніших українських прозаїків Уласа Самчука (1905—1987) стало відоме широкому читацькому загалові лише в останні кілька років. Причина такого тривалого замовчування — і в складних перипетіях життєвого шляху письменника, і в різкому неприйнятті ним радянської дійсності, і в ідейно-тематичному змісті його творів, що правдиво відтворюють трагічну історію українського народу, знищуваного сталінським режимом.

Улас Самчук народився в сім'ї селянина в с. Дермань (нині Рівненська область). Уже під час навчання в сільській школі та Кременецькій гімназії проявилися неабиякі літературні здібності хлопця. Вищу освіту Самчук здобув у Празі: 1931 р. він закінчив навчання в Українському університеті. З 194,1 до 1943 р. письменник жив в Україні, редагував газету „Волинь”, що виходила в Рівному. Даремними виявилися надії Самчука на те, що німецький окупаційний режим буде кращим для України, ніж режим більшовицький. 1943 р. німці заарештували його за самостійницькі погляди, які надто виразно проступали в публікаціях редагованого ним видання.

З 1947 р. Улас Самчук постійно проживав у Торонто (Канада). Перебуваючи в еміграції, письменник завжди брав активну участь у літературно-мистецькому житті української діаспори, надзвичайно плідно працював у жанрі роману. Прозові твори, написані Самчуком, утворюють грандіозне епічне полотно, в якому віддзеркалилися драматичні події української історії XX століття. Досягнення письменника в літературі настільки значні, що дослідники називають його „українським Гомером XX століття” (С. Пінчук).

Найбільше творче досягнення Уласа Самчука — роман „Волинь”. Серед інших відомих його творів — романи „Ост” (автор працював над ним близько чотирьох десятків років), „Чого не гоїть вогонь”, „Марія”, книги нарисів „На білому коні”, „На коні вороному”.

Роман „Марія” є першим в українській літературі художнім твором про колективізацію та голодомор 1933 р., який був написаний того ж страшного 1933 р..по гарячих слідах жахливої трагедії, що спіткала мільйони жителів України.

„Хроніка одного життя” — такий підзаголовок дав своєму романові автор. У творі письменник розповідає про страдницький життєвий шлях простої української жінки з величним красивим ім'ям Марія. 71 рік і 11 місяців прожила вона на світі. Присвячений „матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933”, роман починається такими словами:

„Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі”.

Автор послідовно і неспішно знайомить нас із життям своєї головної героїні. У 6 років Марія стала сиротою, у дев'ять — її віддали в найми. Потерпаючи від холоду і голоду, від тяжкої роботи, Марія мужньо долає перші життєві знегоди, переборює страждання. Незважаючи на нелегкі випробування, що змалечку випали на її долю, вона виростає напрочуд красивою, сильною і здоровою дівчиною. Скромна, працьовита, веселої вдачі, Марія стає бажаною нареченою для багатьох сільських парубків. Дівчина закохується в гарного дужого парубка Корнія, і вони вже мріють про майбутнє щасливе подружнє життя. Але жорстока доля надовго розлучає закоханих: на сім років забирають Корнія до російського флоту.

Вірно чекала Марія свого коханого, але, так і не отримавши від коханого за кілька довгих років жодної звістки, вона виходить заміж за гарного господаря, тихого роботящого хлопця Гната, який давно любить її. Та не склалося з ним життя, і після повернення Корнія з царської служби жінка виходить заміж вдруге, за того, кого любила по-справжньому. У Марії та Корнія народилося троє синів і дочка. По-різному склалися долі її дітей. Під час першої світової війни втратила мати старшого сина, совісного і працьовитого Демка, „найліпшого помічника в господарстві”. Лаврін, найменший син, на якого вони покладали великі надії, був репресований як ворог народу.

Середній син Максим, ледачий і розбишакуватий хлопець, відмовившись Працювати на землі, шукає собі легкого хліба: „Подався до міста і там дістав місце лакея при дворянському клубі”. Коли почалася революція, він став ділити здобуте кривавою працею інших добро: „Максим, що перед роком зо „всіх фронтів” вернувся, що „страждав” і за „робочий клас кров свою проливав”, тепер доношував свою шкірятянку, іноді виймав нагана, яким „розстрілював контрреволюцію”, і робив з себе велике начальство”. Через деякий час після свого повернення до села він виганяє батьків з їхньої хати і бенкетує там із собі подібними. Бенкетує навіть тоді, коли все село вмирає від голоду. Жахливою була смерть цього бездушного виродка: він гине від руки власного батька, душа якого не витримала наруги над найсвятішим.

На очах у дочки Надії в муках умирає її дитя. Батьки сподіваються, що Надія виживе, адже тоді не зникне рід Перепутьків. Але й цим надіям не дано справдитись: від усього пережитого дочка божеволіє...

Такий сюжет твору, в центрі якого — зворушливий образ жінки-матері Марії, на плечі якої ліг страшний тягар страждань і мук. Роман Уласа Самчука відзначається гостротою проблематики, високим рівнем художньої майстерності, глибоким проникненням у психологію героїв. Значення твору в українській літературі не обмежується лише важливістю поданої інформації. Як зазначає письменник С. Пінчук, „роман „Марія” ... написаний за законами великого мистецтва, тому залишиться в літературі надовго ще й як неабияке художнє явище”. Мистецьким досягненням Самчука став образ головної героїні твору, змальований з величезною симпатією і співчуттям.

Автор не випадково назвав свою героїню Марією. Адже це милозвучне ім'я, таке поширене в українських селах, давно стало загальнолюдським символом всеперемагаючої материнської любові, самопожертви і страждання в ім'я щастя своїх дітей.

Про Марію, матір, що подарувала людству Ісуса Христа, написано багато. Композитори і художники, поети і прозаїки різних епох і країн на полотні і папері, в музиці і слові увічнили цей святий образ, втіливши в ньому все найкраще, що притаманне жінці, матері. Прекрасні поеми про Божу Матір написав Тарас Шевченко („Марія”, „Неофіти”). Читаючи рядки з його поеми „Неофіти”, ніби бачимо Марію Уласа Самчука:

І розкажу я людям горе,

Як тая мати ріки, море

Сльози кровавої лила,

Так, як і ти.

Знайомлячись із гіркою долею Самчукової Марії, думаємо і про Марію біблійну, і про мільйони матерів різних часів і народів, що, в муках народжуючи своїх дітей, ставали свідками їх страждань і смерті.

Головна героїня роману є уособленням прекрасних рис, притаманних українській жінці. Це надзвичайно працьовита людина, найголовнішою турботою якої в житті є мир і злагода в її родині, щастя і здоров'я її дітей. З ранку до вечора порається вона по господарству, невсипуще дбає про добробут сім'ї. Життя постійно випробовує її на міцність. Із самого дитинства, коли вона залишилася сиротою, і до старості горе й біда не полишають її. І нещасливе подружнє життя із Гнатом, і зневага Корнія, що приніс із флоту брутальність і лайку, і смерть першої дитини — сина Романа, і пожежа в їхньому обійсті — всі ці удари могли б зламати і найсильнішу людину. Але Марія все витримує. Неймовірно терпляча, вона смиренно і з гідністю приймає всі випробування, які випадають на її долю.

По-християнськи прощає вона Гната, який під впливом великої любові до неї, що у якийсь момент затьмарилася дикими ревнощами, злобою і ненавистю за своє скалічене життя, підпалює новий будинок, залишивши всю родину без даху над головою. Перед смертю Гнат признається у скоєному злочині, і Марія скаже: „Мовчи. Знаю. Мовчи!..”

Глибоко трагічна кінцівка твору. Після тридцяти днів повільного конання смерть приходить до Марії. І вона зустрічає її спокійно і смиренно, так, як прожила все своє нелегке життя:

„26258-й день... день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія — покинута, одинока. Заходяче сонце не забуло Марії, заглянуло до неї і довго цілувало її сухе жовте обличчя. Розплющила востаннє очі і всміхнулася. І чим більше западало сонце, тим ширше і ширше відкривалися очі. Повільно наступала ніч... Ніч вічності”.

Марія помирає навесні, коли „з поля дихає вітер і несе запахи вогкої землі”. Короткими виразними штрихами вказує автор на час трагедії: „Надворі цвітуть са-ди, південь дихає пареним у цвіту вітром і жаріє над суходолами й морями повний, тяжкий місяць”. Весняне буйство природи і смерть людини — це контрастне співставлення символізує неприродність голодомору в багатій квітучій Україні. І в ньому ж — зародок надії на життя, що продовжується, на силу землі і народу, який вціліє, мусить вціліти, незважаючи ні на що.

Простий і величний образ української Марії нагадує нам образ Марії біблійної, яка стала втіленням доброти, милосердя і любові. І водночас це жінка, у якій ми впинаємо усіх багатостраждальних матерів України,

Вона красива справжньою українською вродою: „Виграють оті чорнезні, оті бездонні... Гляне — опалить… А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум'ям горять. Картина — невгомонна, співоча картина”. Романтично-замріяна і ніжна дівчина, вірна своєму коханню жінка, терпляча ласкава мати і дбайлива господиня — Марія завжди викликає у нас симпатію.

Так само, як і тисячі інших українських жінок, вона невсипуще працює, піклується про свою сім'ю, пильно оберігаючи родинне вогнище від зла і небезпек. Справжньою українською Берегинею можна назвати Марію.

Змалювавши просту скромну жінку-селянку, Улас Самчук підносить її образ до символу самої України, стражденної, довготерплячої, розіп'ятої жахливого 1933 р. на хресті голодомору.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.