Шкільний твір
ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т. Шевченка - твір з української літератури

От уже два століття незгасним вогнем усеперемагаючого патріотизму палахкотить могутня і ніжна Шевченкова поезія. І незмінно слово великого Кобзаря надихає нас, українців, на героїчні діяння в ім'я рідної землі, на подвиги заради її блага.

Кріпацький син, музикант, художник і неперевершений віршотворець, улюбленець муз і оспівувач краси, Тарас Шевченко був напоєний трунком непоборного волелюбства свого народу, що струменів з переказів, дум, історичних пісень про звитяжних лицарів Запоріжжя. Природно, що це позначилося на його творчості. У багатьох своїх творах великий Тарас згадує про мудре і мужнє українське гетьманство, безстрашних отаманів та їхніх орлів-козаків, ладних у самісіньке пекло податися, вирятувати своїх побратимів з біди і гідно послужити священній справі визволення народу з ярма московського, польського чи турецького.

У поемі „Іван Підкова” Шевченко створює образ хороброго отамана, який веде своє чубате воїнство „у Царград, до султана”. Не лякають козаків ні морські хвилі, ні турецькі кулі:

Серце мліє, а козакам

Того тілько й треба.

Крицеву стійкість, відсутність страху демонструє і їхній ватажок Іван Підкова. Він пропонує козакам похід до Царграда і дуже радий з їхньої згоди, дружньої щирості та взаєморозуміння.

Таку ж єдність душ, характерів, сердець і мечів показує Шевченко і в поемі „Гамалія” — простій сюжетно, але напрочуд місткій образно. У ній описано, як запорізьке воїнство на чолі з Гамалією, „отаманом завзятим”, безстрашно кинулося визволяти невільників. Надлюдськими воїнськими доблестями наділяє Шевченко свого головного героя, не шкодуючи гіпербол:

Гамалія по Скутарі —

По пеклу гуляє,

Сам хурдичу розбиває,

Кайдани ламає...

Особливою емоційною напругою пронизаний також образ Тараса Трясила в поемі „Тарасова ніч”. Герой насмілюється очолити козацьке повстання проти польського панування в час, коли Україна зажурилась, „заплакала, як мала дитина”. Він, „орел сизий”, узявся „віру рятувати” і повів за собою славне запорізьке лицарство:

Вже не три дні, не три ночі

Б'ється пан Трясило.

Од лимана до Трубайла

Трупом поле крилось.

Козацько-селянське повстання 1768 року, відоме під назвою Коліївщина, надихнуло Шевченка на створення поеми „Гайдамаки”. Козаки під керівництвом Гонги і Залізняка виявляли чудеса хоробрості, нехтували своїм життям заради визволення рідного краю. їм, як підкреслює автор, самовіддано допомагали селяни:

...осталися

Діти та собаки,

—Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.

Власне, і сам головний герой поеми Ярема Галайда — колишній Лейбин слуга. Але, отримавши бойове хрещення, стає рівним у козацькій звитязі славним отаманам Ґонті й Залізняку:

А Ярема — страшно глянуть

— По три, по чотири

Так і кладе.

І таких, новоспечених, завзятих, безстрашних, було тоді на Україні чимало. Усі вони прагнули вибороти кращу долю матері-Вітчизні. Тому так трепетно ставиться до них Шевченко, сприймає їх, як своїх дітей, рідних йому по духу. Тому так болить йому, коли горе-історик прагне применшити епохальне значення козацько-селянських повстань і зганьбити їхніх учасників. У творі „Холодний Яр” автор вступає з ним у полеміку:

Брешеш, людоморе!

За святую правду-волю Розбійник не стане...

Шевченко вірить, що народ рано чи пізно обов'язково переможе своїх5 катів і запанує на просторах вільної та квітучої України. Поет упевнений, що Холодний Яр (місце, де збиралися гайдамаки-повстанці), символ козацького правдолюбства, не заросте „темним лісом”:

Не сховаєте! над Яром Залізняк витає І на Умань позирає, Ґонту виглядає.

Не вмре, не загине в неволі народ, що дав світові лицарський орден Запорізької Січі, — ця думка пронизує кожен рядок, присвячений Шевченком звитяжному козацтву. Тож нехай у нашій пам'яті вічно зоріють імена самовідданих борців за незалежність України, нехай їхній вікопомний подвиг завжди служить нам взірцем високого патріотизму.