Всі публікації щодо:
Малишко Андрій

Шкільний твір - Есе з української літератури

Поетичні образи циклу «Україно моя!»

 Поезія А. Малишка періоду Другої світової війни - це різноманітні за змістом і художніми образами поезії, у яких і заклик до боротьби з фашизмом, і розповіді про подвиги та трудові будні, картини боїв та гіркота відступу. Ці твори сприймаються як сповідь поета-воїна, що жив одним життям із мільйонами інших людей і розділяв із ними і радощі, і горе, страждання і надію на розгром ворога і звільнення рідних земель.

 Цикл віршів «Україно моя!» складається з п’яти віршів, у яких перед зором поета постає минуле і сьогодення. Ліричний герой, як і поет, почуває себе відповідальним за долю Батьківщини, щастя якої потрібно відстояти в жорстоких боях проти фашизму:

 Запалали огні за долиною синього неба,

 Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.

 Україно моя, мені в світі нічого не треба,

 Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

 Вірші циклу написані після того, як війська з боями відступили за межі України і мільйони людей опинилися в тимчасовій окупації, але поетичні рядки сповнені віри у світлий день повернення і відплати ворогові за смерті і наругу:

 І лежала земля, в попелищі земля чорнотіла.

 Я дивився, і німів, і прощавсь - і прощатись не міг!

 Синівська ніжність і любов до Батьківщини передаються в численних звертаннях поета до Дніпра, до Києва, до України:

 Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

 Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

 Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

 Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

 Поетичні образи, створені поетом, вражають своєю простотою і одухотвореністю, поет персоніфікує природу, підкреслюючи нерозривний зв’язок із нею. Як до живої істоти, звертається співець до Дніпра, до Києва, до дерева. Ці народнопісенні засоби ріднять поезію А. Малишка зі староруським епосом. З болем говорить поет про те, що «на дніпровській долині ромашка зів’яла побита», «догоряє батьківський дім». Страшне життя під час війни із фашистами передано образами «повішених вітер гойдає», «Тліє все в попелищі: і радість, і труд, і піт». Навіть зорі в небі порівнюються із очима замучених людей. Все це загартовує серце ліричного героя, у нього виростає ненависть до ворога, якого він проклинає, і клятва боротися, аби визволити Батьківщину:

 Буду дихати, падать, рости й воювать до загину,

 Бо великий наш гнів, бо дорога рівнішою є.

 Я візьму твого смутку і горя важку половину

 І розтерзане, горде, нескорене серце моє!

 Я піду, як Микула, пригнусь, потемнію від ноші,

 Висохну, спрагою битий, можливо впаду на сліду,

 Але бачити буду: цвіти зацвітають хороші

 У твоїм, Україно, зеленім і вічним саду.

 А. Малишко переконаний, що життя вируватиме, що щастя повернеться в його рідний край, і образ «зеленого і вічного саду» - це символ буяння нового життя.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.