Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Шкільний твір - Есе з української літератури

Зображення народного життя і побуту в повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» — твір, у якому герої постійно потрапляють у комічні побутові ситуації. На прикладі сімейного життя Кайдашів автор показує побут, традиції та вірування українських селян того часу. Власне, саме життя родини Кайдашів є ілюстрацією буття простого народу, в якого визначальним було ставлення до майна.

Повість сповнена національного колориту. Письменник детально описує повсякденну працю селян, їхній одяг («кибалка … схожа на вінок… стрічки, квіти», «червона запаска, червоні чоботи, червоний, як жар, пояс…», «бряжчало на шиї добре намисто з дукатами»), оселі («білі стіни з червоною призьбою, одвірки з ясно-синьою фарбою з червоними смужками», «хата нова, велика, добре вшита»). Мова персонажів насичена прислів’ями та приказками («витріщив очі, наче корова на нові ворота», «наговорив сім міхів гречаної вовни», «чує, як у небі млинці печуть», «ой ти, дівчино, з кучерявої рути-м’яти звита та з гострої шельвії!»).

Автор змалював традиції та звичаї селян. Вони поважають неділю й празники і в ці дні «не роблять ніякої роботи». Мотря перед закладанням хати сіє на тому місці пшеницю, щоб визначити чи це місце «чисте». Омелько Кайдаш вірить, що «хто буде постить у п’ятницю, той не буде у воді потопати». Мелашка проситься до Києва, бо як з хати хтось піде їсти паску в Київ, то «бог благословить всю сім’ю» і буде великий урожай. Уявлення селян про господаря пов’язане з майном: «Чи гарна ж… хата?», «Чи добрі хазяї?», «Чи мають худобу?»

Ставлення до роботи і майна можна побачити, спостерігаючи за життям сім’ї Кайдашів. Родина Омелька Кайдаша живе у спокої та злагоді. Карпо та Лаврін Кайдашенки пораються коло господарства і множать домашні статки. Кожен з них мріє про майбутнє сімейне щастя, затишок, уподобаних дівчат, що мають стати їм за дружин, про лад та згоду у своїх майбутніх родинах. Але все змінюється, як тільки їхні мрії стають дійсністю.

Напрацювавшись на своєму віку на чужих людей та у власному господарстві, Кайдашиха сприймає своїх невісток як здорових роботящих наймичок та вважає: «Наш хліб їси, нам і роби». Вона не церемониться з молодицями, які чинять їй опір: «Як візьму кочергу, то й зуби визбираєш». Свекруха не вважає за потрібне дбати про них, перейматися їхніми проблемами. Вона відмовляється купувати обновки невісткам, а коли таке й траплялося, то здебільшого це гірші речі. Показовою є сцена, в якій Кайдашиха перерозподіляє відрізи товстого й тонкого полотна, напряденого тільки завдяки Мотрі: товсте призначається на сорочки чоловікові, синам і молодій невістці, а тонке і сніжно-біле — на святкові сорочки для самої Кайдашихи.

Мотря зрозуміла: «Із’їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький». Дуже швидко молода жінка показала свій характер: «Я вам, мамо, не наймичка» — і захотіла жити окремо. Не краща доля спіткала і Мелашку. її мати говорить словами з пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла». Мелашка, яка відразу після приходу стає новою наймичкою, опиняється між молотом і ковадлом: у хаті її день і ніч гризе свекруха, а за порогом, у сінях за неї береться Мотря.

Неможливість розв’язання конфлікту між ріднею за частину спадщини — грушу — показує, що й інші конфлікти шляхом сварок та непоступливості не розв’яжеш. Коли в буденному житті відсутня злагода між найближчими людьми, то це призводить до непримиренності та дріб’язковості. Причому саме втягнення в конфлікт визначає майбутнє людини. Вона може бути лагідною, як Мелашка, але незабаром її характер змінюється.

Автор неоднозначно зображує своїх героїв. Побутові сварки у родині він подає на фоні життя сільської громади, у якому Кайдашенки беруть активну участь. Вони здатні на безкорисливу допомогу, їх поважають односельці як хороших майстрів. І цей штрих у характеристиці героїв робить ще неприємнішою дріб’язковість їхніх претензій, коли мова заходить про розподіл батькового майна.

Письменник реалістично змальовує у творі характерні риси вдачі українського селянина, надавши їм гіперболізовано-комічного забарвлення. Недоліки героїв повісті не від злої вдачі, а від тяжкої праці, яка була постійним супутником селянина.