Шкільний твір
ЄВГЕН ГУЦАЛО

Моє враження від прочитання оповідання “Лось“ Є. Гуцала - твір з української літератури

Велике щастя для людини - користуватися благами природи, насолоджуватися її красою.

 Здавалося б, життя скрізь прекрасне. Але звідки ж тоді береться жорстокість, бездушність, підлість?

 Охороняти ліси, гаї, сади - зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало.

 Багато творів він присвятив природі. Його оповідання “Лось“ наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло. У лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: “кругленьке, як підпалок, обличчя“, у поведінці. Діти рятували лося, а він, “присівши у виїмку“, насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, “коли лось ворухнеться“, а “Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги“. Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням допомогти нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.

 На мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. Вони хоч і малі, але сміливі. Маленькі герої не побоялися рубати “зрадливу кригу“, не злякалися погроз дядька, а “подалися в заповідник, щоб заявити охороні“. Шпичак же злякався, “його наче щось тіпнуло“, коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини.

 Мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: “Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям“.

 Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи - це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.