Шкільний твір на тему - Образ жінки-страдниці в „Народних оповіданнях“ Марка Вовчка

9 КЛАС
Твори з української літератури
МАРКО ВОВЧОК

Шкільний твір на тему - Образ жінки-страдниці в „Народних оповіданнях“ Марка Вовчка

Вражають глибиною трагічного звучання особливо два оповідання про долю жінок — „Горпина“ і „Одарка“. Якщо в першому з виключною художньою силою показано руйнування материнського щастя, то в другому змальовано страждання і загибель дівчини, яку занапастив кріпосник. Трагедію обох жінок Марко Вовчок описує у народнопісенному ключі.

Фольклорний матеріал вона інтерпретує по-своєму, як художник і соціолог. Усна народна творчість допомогла їй проникнути в психологію трудових мас, глянути на життя й оцінити його з позицій закріпаченого селянства. Саме тому Леся Українка писала, що Марко Вовчок знала такі тайни історичної душі українського народу і такі глибини, яких тепер вже ніхто не знає або виповісти не вміє.

Звернувшись до художнього домислу, Марко Вовчок побудувала надзвичайно стрункий сюжет у оповіданні „Горпина“. Розповіддю про смерть дитини й божевілля жінки письменниця поглибила трагізм ситуації і не тільки не порушила життєвої правди, а, навпаки, підкреслила цим антикріпосницьку спрямованість твору. Протягом усього твору підкреслюється сила материнських почуттів. Для такої натури — чистої, глибокої, люблячої — смерть довгожданого первістка та ще за таких обставин стала причиною другої трагедії — божевілля.

Увиразнення страдницької долі жінок-селянок, знівечених панами-людоїдами, підсилювалося недвозначними оцінками поміщиків. Письменниця, показуючи хиже, людиноненависницьке єство кріпосників, зривала з них маску лібералізму. Поміщик, який загнав у могилу дочку Горпини, завдав матері нелюдських мук, призвів її до божевілля, у чужих очах поставав добрим покровителем своїх кріпаків.

Таким же лютим вовком, „вороном хижим“ показаний пан-розпусник з оповідання „Одарка“. Таке ж і все панське кодло: і пані, що їсть людей, як „їржа залізо“, і паненята, що, „як ті п'явочки“, виссали останні сили з безталанної дівчини.

Зірвавши дівочий цвіт, забавившись із Одаркою, поміщик вирвав її зі звичного оточення, розлучив із родиною, подарував доньці і перевіз у місто. Для сільської дівчини переїзд став останньою краплею її випробовувань — її замучила ностальгія, вона засумувала і померла у шпиталі.

На фоні таких нелюдів-панів і Горпина із своїм невичерпним горем жінки-матері, яка власними руками позбавила дитину життя, бажаючи їй добра, і збезчещена, відірвана від рідної домівки Одарка постають в образі святих страдниць.