8 КЛАС
Твори з української літератури
Володимир Дрозд

Шкільний твір на тему - „Супроти вітру довго не пробіжиш...”: загибель яскравої особистості у суспільній неволі (за оповіданням В. Дрозда „Білий кінь Шептало”)

Відмовитися від волі — це означає відмовитися

від людської гідності, від прав людини,

навіть від її обов’язків.

Ж.-Ж. Руссо

У творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість „Ирій”, романи „Катастрофа”, „Самотній вовк”, „Спектакль”, „Листя землі” та інші; оповідання „Пігмаліон”, притча „Сонце” тощо. У 1965 році з’явилося оповідання „Білий кінь Шептало”. Тогочасні критики дали несхвальний відгук на нього, бо у творі письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Але, незважаючи на все ці „критичні зауваження”, В. Дрозд написав продовження — оповідання „Кінь Шептало на молочарні”, надруковане у 1967 році. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.

Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, „зломили”, осідлали люди, примусивши працювати на себе. Часом ця робота була нестерпно принизливою для білого красеня, предки якого „гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. Найтепліші спогади коня пов’язані а дитинством, коли лошам-стригунцем весело бігав із матір’ю по квітучих лугах, слухаючи її розповіді про дідів-прадідів. А потім з’явились люди...

Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати „покірного і роботящого” і що „розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. Приспавши пильність людей, білий кінь потроху здобував „щось від самостійності, від волі”: то він рухався осторонь від інших — сірих, вороних, гнідих1 — коней, то сповільнював ходу і тягнувся до соковитої конюшини, коли табун покірно тримався укупі. Таємна думка постійно непокоїла Шептала: чому це він, білий, породистий, розумний і волелюбний, має коритися рабській долі, терпіти приниження, побої за жмутик сіна і короткий відпочинок у теплій стайні? Коня „повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.

І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало „як ніколи досі, відчув свою неволю” і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка „пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна”. Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він „побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах”. Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був „бруднувато-сірим, попелястим” і звичайним, як усі. Тому, мабуть, конюх і дозволяв собі бити його батогом. Це відкриття змінило думки Шептала. Він починає виправдовувати своїх кривдників, навіть відчуває провину перед Степаном. Потроху кінь переконав себе, що із селом, конюхом і ненависним табуном його пов’язує міцний зв’язок, „довгі віжки, один кінець яких тримають сильні руки”. Але розірвати цей зв’язок він не може і вже не хоче.

Повертаючись додому, білий кінь-красень викачався у багнюці, аби з часом повернулася колишня „сірість” і Степан не подумав, що він „хоче виділитися, показати норов”. Від колишнього прагнення волі і шляхетної гордості майже нічого не залишилося. Дорогою кінь Шептало так міркує: „А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким... Недаремно ж білим коням дано розум. Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім”.

Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути „як усі”, опирається „сірій” буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він „скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав...”



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.