6 КЛАС
Твори з української літератури
Володимир Винниченко

Шкільний твір на тему - Хто є хто? (за оповіданням Володимира Винниченка „Федько-халамидник”)

Прочитано останні рядки оповідання Володимира Винниченка „Федько-халамидник”, в якому автор розповів про двох хлопчиків — Федька і Толю.

Про Федька ми дізнаємось з перших же рядків розповіді: „розбишака”, „наче біс який сидів у хлопцеві”, „босявка”, „сибіряка”, „пробий голова”, від якого немає спокою всій околиці. Герой твору постає неабияким бешкетником: то навмисне руйнує піскові хатки захоплених грою в будівництво друзів, то відбирає у них паперового змія, виливає передбачливо зібрану дощову воду. Скарг на Федька не злічити. Виходить, що Федька заслужено прозвали халамидником? Але чому ж серед товаришів хлопець був лідером, чому вони не зводили з ним рахунків за кривди та знущання?

Федька друзі не боялися, а дуже любили. Усі хлопці тягнулися до нього, дорожили дружбою з ним. Товариші знали, що він був добрий, часом тільки дражнився, пустував по-дитячому, умів щось цікаве вигадувати, цінували його за вірність у дружбі, бо вмів берегти таємниці.

Коли за витівки ремінь батька „виховує” Федька, він терпляче, без сліз терпить покарання, поводиться надзвичайно гідно: „Якби він схотів, то міг би відбрехатися, але Федько брехати не любить. Не любить також Федько товаришів видавати”. Батько й сам поважає сина за чесність і відвертість.

Та найбільше позитивні риси хлопчини виявляються у порівнянні з Толею. На противагу Федькові, він був „ніжною, делікатною, смирною” дитиною, „чемненьким та чепурненьким”. Толя час від часу сам напрошується у Федькове товариство. Після ризикованих розваг повертався він додому „задрипаний, подраний, з розбитим носом”, за що Федька знову „кладуть на стілець і луплять”. Тихий Толя настільки переповнюється заздрощами до Федькового авторитету лідера, що шукає способу принизити ватажка підлітків і скинути його з „трону”.

Найбільше схвилювала розповідь про перехід Федьком весняної ріки. Коли „халамидник” подолав небезпечний шлях аж у два боки, Толик відчув себе прикро враженим і вирішив зробити те саме. І що ж? Федько і тут пожалів свого заздрісника: коли панич на крижині розгубився і почав плакати, хлопець кинувся його рятувати. Опинившись через це у крижаній воді, Федько ледь живий вибрався на берег, де вислухав немало погроз і заробив стусанів від матері. Проте і тут не забув захистити Толю, який за звичкою, склав усю вину за свій зухвалий вчинок на Федька. Тепер уже „халамидник” робить останній у житті благородний вибір: він заявляє, що сам пхнув Толика на крижину, і тим допомагає паничеві уникнути гніву батьків. Федько помирає, бо його вдома не рятували від переохолодження, а „били вже як слід”.

А розбещений егоїст без тіні сумніву у власних діях обмовив свого рятівника, потім спостерігав з вікна його похорон, бо „було цікаво дивитися, як будуть ховати Федька-халамидника”, далі весело „перекрутивсь на одній нозі, і тут вчинивши підлість, бо пташину, згідно із закладом, Федько пообіцяв Толику тільки в тому разі, коли не зуміє перейти річку”. Так „чистенька, ніжна, з щічками, як проскура”, зіпсована дитина ніде не упускає свого.

Читаючи оповідання, відчуваєш, як автор любить людей, вболіває за них, переживає разом з ними їхню нелегку долю, співчуває. Цей твір про добро і зло, про порядність, чесність, про те якою має бути людина.