6 КЛАС
Твори з української літератури
СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО

Шкільний твір на тему - Атмосфера в українській родині (за оповіданнями С. Васильченка „Свекор” і „Басурмен”)

І як письменник, і як учитель з великою любов'ю і відповідальністю ставився Степан Васильченко до своїх обов'язків. Його кредо були слова: „Народ, на

мою думку, більш достоїн того, щоб з нього брати теми для художніх творів...”.

Душа нашого українського народу наділена лагідністю, природним тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати. Саме маючи на увазі ці особливості національного характеру, і створив Степан Васильченко

образи людей, яким властиве почуття гумору („Свекор”), змалював життєві комічні ситуації („Басурмен”). '

Оповідання „Свекор” знайомить нас з малим Васильком, який „завжди викликав усмішку в дорослих” через його сердите „старування”. У сім'ї вже звиклися з цією вадою малого сина і тому ставляться до неї з іронією. Ми неначе потрапляємо у лагідно-мудру атмосферу родини, сповнену і піклування, і любові, і незлого кепкування над Васильковою „старечою” розсудливістю. Батьки розуміють, що осудом та гриманням тут не зарадиш, тому жартівливими хитрощами доводять „свекра” до розуміння та признання через сльози: „Я ма-а-лий ще!”

Не можна без сміху читати оповідання „Басурмен”. І хоч описано у ньому незначний епізод сварки малого Семена із заклопотаною матір'ю, але стільки лагідного гумору, родинного тепла і народної мудрості в кожному рядку! Ми розуміємо, що мати, хоч і лається на „басурмена” (бо той не хоче молитися), але серцем намагається дати йому розуму. Вона залякує пеклом сина, цю „хрещену тварюку”, і тут же „лагідним, тихим голосом” застерігає свою дитину від пекельних мук і стає зрозумілим, що і материні сердиті слова, і лупцювання за цигарку, і виганяння з хати „до басурменів” — це все викликано хвилюванням за рідного сина, за його душу, його майбутнє. Тому щасливим сподіванням озиваються у нашому серці „могучі дрібні передзвони радісного нового паламаря”, яким стає у власній уяві бешкетник Семен.

І ми розуміємо, що Степан Васильченко — дійсно майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Але водночас його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака його творів — бути гранично правдивими до життя.