8 КЛАС
Твори з української літератури
ІВАН МАЛКОВИЧ

Шкільний твір на тему - „...Поки ти живеш, вкраїнська мово, і я живу, і мій народ святий” (за поезією І. Малковича „Свічечка букви „ї”)

Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах?

А. Демиденко

Справжнім подарунком долі стало для мене перше знайомство з творчістю сучасного українського поета Івана Малковича. Перш за все мене зацікавила особистість самого митця — селянина за походженням, музиканта і мовознавця за фахом і поета за покликанням. Тільки небайдужа, енергійна, закохана у рідну землю людина могла у скрутний для країни час заснувати українське видавництво, аби піднести гідність рідного слова, показати маленьким українцям красу нашої мови і навчити цінувати її як найбільшу коштовність великого народу.

Саме цій темі присвятив І. Малкович поезію „Свічечка букви „ї”. Вірш оригінальний за формою (його написано верлібром) і за змістом. Поет звертається до дитини, маючи на увазі всіх маленьких українців — майбутнє нашої країни, із закликом берегти рідну мову. Автор навмисне не став говорити про її давню історію, милозвучність і багатство — він лише просить маля „захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви „ї” та „оберігати місячний серпик букви „Є”. Звичайно, ці букви — то неповторна, „фірмова” ознака нашої мови. Поетові вони здаються „свічечкою” і „місячним серпиком”, тобто маленьким, але яскравим світлом, що має освітити шлях у майбутнє цілому народові.

Глибоко хвилює І. Малковича доля української мови, яку називають у світі „солов'їною”. Це гарно, що люди помічають її красу, із захопленням відзначають її органічність, але погано, на думку автора, те,

що колись

можуть настати і такі часи

коли нашої мови

не буде пам'ятати

навіть найменший

соловейко.

В останніх рядках міститься ідея цієї поезії: не можна любити рідну мову лише „на словах”, сподіваючись, що вона і надалі прокладатиме собі дорогу, як сотні років до нас. Від кожного сьогодні залежить, якою отримають українську мову наші нащадки і чи отримають взагалі. Надмірний вплив інших мов, нешанобливе ставлення українців до рідного слова — ось що загрожує існуванню нашої „солов'їної”, „калинової”, „джерельної”, духмяної, ніжної, мелодійної... Тож давайте ми, молодь, зробимо все можливе, щоб зберегти і прикрасити нашу національну гордість, нашу святиню. Давайте крізь усе життя пронесемо мудрість цих рядків:

Рідне слово... Ні, вітер огуди

Не затулить нам злякано рот.

Ми без нього так собі — люди,

А із ним — український народ.