10 КЛАС
Твори з зарубіжної літератури

Шкільний твір на тему - Символічний зв'язок образів п'єси Антона Чехова „Вишневий сад” з різними часовими верствами

„Вишневий сад” була останньою і, можна сказати, підсумковою п'єсою Антона Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на стикові епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого й майбутнього. Але в драматичному творі автор може передати свої думки лише через виведені в ньому образи. Тому персонажі „Вишневого саду” пов'язані з різними часовими верствами. У жодному іншому його творі немає стільки символічного навантаження образів, як у цій п'єсі.

Минуле в п'єсі презентують собою Раневська і Гаєв. Як завжди, Чехов не ділить своїх героїв на „позитивних і негативних” — усі вони мають як привабливі риси, так і потворні. У цьому випадку йдеться не лише про характеристики героїв: Чехов висвітлює „добрі погані” моменти доби, що минає.

Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя, але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй властиві відчуття прекрасного і витонченість. Гаєв теж морально вільний від матеріальних розрахунків. Для цих людей існують духовні цінності, меркантильність викликає в них презирство, хоча з іншого боку ця якість перетворюється і на протилежну: саме через нерозважливість і непрактичність вони й утрачають вишневий сад, що був для них не якимось майном, а своєрідною ідеєю. Минулому належить і Фірс, підкреслено старий навіть за віком. У фіналі п'єси його, хворого, не помітивши, забувають в будинку...

Сад купує Лопахін, „прив'язаний у часі” до тодішньої сучасності. Для нього вишневий сад — звичайна власність, а спричинені його продажем пристрасті цій людині незрозумілі. Лопахін — прагматик і реаліст, на думку Трофімова він навіть хижак, хоча й корисний: „ось як у розумінні обміну речовин потрібен хижий звір, що з'їдає все, що потрапить йому на шляху, так і ти потрібний”. Тут йдеться не про особистість, швидше про соціальну роль: у черствості чи то в бездушності звинуватити Лопахіна неможливо. Він щиро співчуває колишній власниці саду, намагається їй допомогти, але його світогляд належить до інших систем цінностей і стає нездоланним бар'єром для розуміння. Він хоче як краще, але зміст цього „кращого” у героїв п'єси надто різний, як різний зміст самих епох.

У листах, пов'язаних з постановкою „Вишневого саду”, Чехов підкреслював, що роль Лопахіна є центральною, „бо це не купець у банальному розумінні... Це м'яка людина... порядна людина в усіх значеннях”. Меркантильний дух сучасності зробив Лопахіна мимовільно обмеженим щодо відсторонених від практичних справ ідей.

Символічно, що формальна перемога не приносить Лопахіну жодного задоволення, він несподівано відчуває сором: „О, швидше б усе це минуло, швидше б змінилась наше недолуге, наше нещасливе життя”.

Ідею майбутнього втілено в образах Петі Трофімова й Ані. Ані лише сімнадцять, зрозуміло, що вона ще не встигла проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість у завтрашній день свідчать про ще не реалізований потенціал. Так само „вічний студент” Трофімов теж лише готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що й образи ці виписані якось контурно, вони самі по собі несуть у собі „недовтіленість” майбутнього. У момент знищення саду, коли Раневська і Гаєв у відчаї, а Лопахін усвідомлює моральний програш, молоді весело біжать уперед — у майбутнього власна дорога. „Добридень, нове життя!” — звучить сповнений оптимізму голос.

Отже, три часових верстви зібралися навколо вишневого саду. Та ні, не просто навколо саду. „Вся Росія — наш сад”, — написано у Чехова. Саме за неї й точиться боротьба між трьома епохами. „Вишневий сад” є твором про кінець старої Росії, про прощання з минулим в очікуванні майбутнього. А ще ця п'єса стала своєрідним поетичним заповітом „Шекспіра XX сторіччя” прийдешнім поколінням.