Шкільний твір на тему - Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала (Леся Українка „Давня весна”)

8 КЛАС
Твори з української літератури
ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Шкільний твір на тему - Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала (Леся Українка „Давня весна”)

Одним з найяскравіших автобіографічних творів Лесі Українки є вірш „Давня весна”. Цей вірш входить до циклу „Мелодії”. Весь цикл складається з 12 віршів. Вони писалися протягом 1893 і першої чверті 1894 p., коли поетеса жила в Києві. У 1899 році були надруковані у збірнику „Душа і мрії”.

У віршах циклу багато суму, туги, бо сумним було життя поетеси, сумним було життя народу. Скільки глибокого болю в таких її рядках:

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Проте мрії про краще, потяг до життя, бадьорі настрої перемагають, які завжди, сум і тугу.

Вірш „Давня весна” умовно складається з двох частин. У першій частині авторка під впливом пробудження природи малює весну. За допомогою яскравих, емоційно забарвлених епітетів образ весни набуває рис живої істоти: вона „щедра, мила”. „За нею вслід прилетіли співучі пташки!” Для більшої виразності поетеса використовує метафори, виражені дієсловами: весна „промінням грала, сипала квітки”, „летіла хутко, мов стокрила”; з її приходом „все ожило, усе загомоніло”, „співало все, сміялося й бушніло”, а дівчина, в якої виявлено туберкульоз, „...лежала хвора і сумна”. Згадаймо біографію письменниці. З дев'ятилітнього віку вона тяжко захворіла. Недуга була тяжка, біль пронизував усе тіло і приковував до ліжка. Пробудження природи дівчина спостерігала через вікно. Вона не мала фізичних можливостей відчувати всі запахи весни, і від цього їй ставало боляче.

У другий частині вірша Леся відтворює гармонію людини і природи. „Радісна весна” не забула дівчини:

...У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Використання слів з пестливими суфіксами відтворює стан душі хворої. Цьому ж сприяють здорові (гілки від яблуні заглянули у віно, „посипались білесенькі квітки”) і слухові (замиготіли листячко зелене, „прилинув вітер...”, „пташині пісні”) образи. Побідні вияви життя розгонили сум і тугу:

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та, що за вікном цвіла.

Яка ж ідея вірша? У кожного своя доля, кожен своїм шляхом їде по життю. Щоб бути щасливим, треба навчитися цінувати найменші радості життя.