11 КЛАС
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 20 – 30–х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
ЛІНА КОСТЕНКО

Мої роздуми щодо вірша Ліни Костенко «Життя іде і все без коректур»

Рано чи пізно кожна людина задумується над тим, для чого прийшла у цей світ і як живе. Це вічне питання важливо поставити перед собою якомога раніше, щоб не довелося в кінці життя, коли вже нічого не можна змінити і виправити, гірко шкодувати за змарнованими роками.

На світі є багато речей, які не можна змінити, виправити, поновити. Та нема нічого невблаганнішого за час. У дитинстві ми його не помічаємо, здається, він тягнеться аж надто повільно. Але з роками час ніби прискорює ходу, і вже не встигаєш зробити якісь важливі справи, поспішаєш, а час все одно обганяє тебе.

І в такий момент для людини важливо хоч на хвильку зупинитися, оглянутися навколо, зазирнути у свою душу і зрозуміти, що до тебе жили на світі люди, після тебе прийдуть нові покоління, і треба залишити якийсь слід на землі. Ця мить між минулим і майбутнім називається життям. Ось вона пройшла — і її вже ніколи ні повернути, ні змінити не можна.

«Життя іде і все без коректур», — каже Ліна Костенко. Людина не може знати, що буде після неї, хто прийде у цей світ, як житиме людство, як зміниться природа. Можна точно визначити, що завтра все буде не так, як було сьогодні; а час не втомлюється, летить уперед, щоб знову і знову, як у калейдоскопі, змінювалися люди, події, епохи.

Людина живе, поки вона жива. Життя тільки в ранньому дитинстві здається вічним, але з роками розумієш, що все на цьому світі має свій початок і свій кінець, і тому треба поспішати «зробити щось, лишити по собі...». Далі у творі Ліна Костенко ніби робить паузу і — найсумніший рядок: «... а ми, нічого, пройдемо, як тіні...» Важко змиритися з тим, що людське життя — «нічого», тінь. Та що робити, як воно так і є? Але ця «тінь» може такого лиха накоїти, що ніякий час не виправить. Людина повинна жити так, «... щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні».

Людство протягом усієї своєї історії живе за рахунок природи, не рахуючись з її можливостями. Знищено турів, розграбовано руди, але треба зберегти те, що залишилось.

Кожен з нас вирішує сам, як йому жити, але треба пам'ятати, що «Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.» Та не треба боятися прозріння, адже воно може бути ліками: вирішили, що живем не так, неправильно — і можна все виправити. Але є речі, які виправити не можна.

Людини бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш — то уже навіки.

У кожному навіть невеличкому творі Ліна Костенко розглядає важливі філософські питання. Та вона не ускладнює їх, а уміє подати так, що читачеві здається, що він сам знайшов відповіді. У цьому і виявляється великий талант митця і жіноча мудрість поетеси.