11 КЛАС
Твори з української літератури
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 20 – 30–х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

„Я без тебе нічого не зможу, наче птиця без крил...” Образ України в творчості В. Симоненка

Україна! Велика, прекрасна, неосяжна — вся вона вмістилася у чутливому серці її великого сина — відомого поета В. Симоненка.

Із глибин народного життя, із славної Полтавщини бере початок його чудова, пристрасна поезія, що ніби струмочком — дзвінким, мелодійним, чаруючим розтікається по всій Україні, перетворюючись на широку річку, яка несе визнання. Визнання і щиру синівську любов поета до рідної своєї землі — України, яку поет любив ніжно, нестямно, заради щастя якої ладен був піти на будь-які жертви й тортури.

Білі вишневі садки рідної Полтавщини, зелені кручі й широкі вулиці і площі красеня-Києва, сивий Дніпро-Славутич і давні Черкаси постають у творчості поета величними і прекрасними. Саме без неї, України, не може поет жити й творити. І заради України та її народу взявся поет за перо.

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю, —

виголошує поет. Це вона, його рідна Україна, рідна земля напоїла його своїми соками, дала голос сердечний і ніжний, сповнила душу почуттям палкого патріота, сина своєї землі.

Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо, горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...

Так, Україна для поета Василя Симоненка була його матір'ю. Матір'ю, яка дала йому щасливу долю, великий талант, ніжну, тонку, вразливу душу. І все своє недовге Життя він — поет лермонтовського віку — своїми прекрасними творами промовляє слова ніжної синівської любові до матері-Вітчизни, яка для кожної людини — одна. Як вірний її син висловлює поет слова благородства й пошани до рідної своєї землі.

Земле рідна! Мозок мій світліє

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподіванки і мрії

У життя вливаються моє.

Але любов поета до рідної землі, до України зовсім не була абстрактною. Вона вибухала грізним словом обурення, була пересторогою всім нікчемним, бездушним^ безсердечним людям.

Звертаючись до рідної землі, поет пише:

Хто тебе любов'ю обікраде,

Хто твої турботи обмине,

Хай того земне тяжіння зрадить,

Із прокляттям безвість проковтне.

Уся чудова поезія Симоненка — це щире визнання, палка синівська любов і відданість рідній землі. Батьківщину, як і матір, не обирають.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину...

Які прості і разом із тим змістовні слова, які доходять до серця кожної людини.

„Україні”, „Грудочка землі”, „Лебеді материнства”, „Земле рідна, мозок мій світліє...” — це далеко не всі поезії Василя Симоненка — поета-патріота, який боровся за духовне відродження рідної України, стверджував непохитну віру в безсмертя її, наближав її світле майбутнє. І те, що воно нарешті прийшло, наше духовне відродження, що Україна стала нарешті вільною, незалежною, визнаною у світі державою, безперечно, є у цім вагомий внесок і її славного сина — поета-патріота Василя Симоненка.

Батьківщина, рідна Україна, без якої не було б високої лебединої пісні, що линула із вдячного синівського серця поета, над якою не владен час і забути яку неможливо.