Всі публікації щодо:
Олійник Борис

11 КЛАС
Твори з української літератури
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 20 – 30–х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Протистояння добра і зла, совісті і безчестя - вічна тема мистецтва (на прикладі поеми Б. Олійника «Крило»)

У творчості Бориса Олійника є ряд наскрізних образів, серед яких особливо виділяється чистотою і різноманітністю образ крила:

Бо доля, певне, у гуморі була,

Коли у посаг нам давала землю й воду

І голубого неба два крила.

(«Мій борг»)

Я з останнього морозу

від крила твого воскресну

як не лебедем, хоч сивим журавлем.

(«Повернися»)

Журавлиним крилом ласкаво

Повела: «Не сумуй, відболить».

(«Романтичне інтермеццо»)

Образ крила виражає, серед інших художніх засобів, морально-етичні погляди поета. Про совість як одну з найважливіших якостей людського в людині роздумує поет Борис Олійник у поемі «Крило».

Коли потягнулися у вирій журавлі, бо «доганяв листопад за селом», один із них, як сирота, гірко плакав, бо в нього було перебите крило й він не міг летіти з усіма. Цього бідолаху побачив хлопчина, взяв його, як дитину, на руки і приніс додому. Не тільки хлопець, а й уся його сім’я турбувалася про птаха: «мати вишила журавку сорочку, батько кеди з крамниці приніс».

Крило швидко загоїлось, а коли відгула зима, журавель, вийшовши з хати, злетів і — зник. Хлопчик дуже журився за птахом. І якою ж була його радість, коли одного вересневого ранку до них «повен двір прибуло журавлів». Серед них — урятований хлопчиком журавель, який пообіцяв прилітати до нього щовесни, бо до свого рятівника він «крилом приріс».

Ішли роки. Хлопчик і журавель росли, як близнюки. Птах розповідав хлопцеві про далекі краї, де він бував, про такі дива, які й пером журавлиним не описати. А ще журавель навчив хлопчика літати. Увечері, «коли село хилилося до сну», вони літали над селом. Під крила їм ховалися зорі — і так хороше було їм обом.

Хлопчик виріс, став юнаком. І одного разу до журавля він прийшов не сам, а з дівчиною. Журавель прийняв їх обох, сказавши дівчині, що вона щаслива, бо вибрала собі гідну пару. І тепер утрьох їм було так хороше у світі й так високо літалось.

Поруч із юнаком жив «сусіда-завидюх». Він був страшний і в нього не було дітей, а сад його, «задушений глухим парканом», здаля обминали солов’ї. Де він ступав — там вже не росла трава. Його страх як не любили собаки, тому він завжди ходив з дебелим ціпком. Якось опівночі, несучи щось крадене, зустрів на луках журавля, який довірливо йшов до чоловіка, бо звик вірити людині. Люто зблиснули чоловічі очі, зловісно свиснув ціпок — пташиний зойк злетів і… обірвавсь.

Юнак весело прямував луками на зустріч «із своїм цибатим братом». Побачивши мертвого журавля й поруч ціпок, він все зрозумів. Із горя юнак посивів, постарів, перетворився на старезного діда. Він тепер щоночі приходить до сусіда як докір совісті за вчинене ним зло:

Незрима сила прижимала двері,

І на порозі виростав юнак

З обличчям сірим, як сира земля.

Сивіший від туману.

А з плеча

Замість правиці

важко опадало

Крило.

Крило в людини — символ її здатності до високих духовних поривань. Перебите крило означає не тільки фізичний, а й духовний біль. Людина без крила — це людина без мрії, без неба.

Убивши довірливого птаха, сусіда вчинив страшний злочин, бо давно втратив совість, а може, в нього її ніколи й не було. Убивши птаха, він убив найсвятіше — небо, І тепер його чекає довічна кара — кара страхом.