Всі публікації щодо:
Самійленко Володимир

Мегазбірка найкращих учнівських творів

Аналіз вірша В. Самійленка „Патріоти”

Особливу сторінку творчої спадщини Самійленка становлять сатиричні та гумористичні поезії, в яких поет висміює негативні риси земляків-українців, їх неробство та боягузтво, псевдопатріотичне базікання про „високі матерії”. До такої тематичної групи належить і його вірш „Патріоти” (1899). Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше базікали, про „долю своєї землі”. На словах вони „боронили” права народні, розмовляли „про окремість натури”, „давність своєї культури”, фантазували про те, як „дійде народ своїх прав”. А третій хлопчина стояв собі мовчки, бо „він мовити красно не міг”, але щиро вболівав за долю своєї безталанної України.

Вбачались йому патріоти

Із купою слів голосних,

А поруч мільйони голоти,

І темність, і вбожество їх.

Але поет не схвалює і поведінку третього юнака, хоч йому й болить безправне становище народу, його убожество, темнота. Автор вважає, що мало самого лише і співчуття. Справжній патріот той, хто не сидить склавши руки, а бореться за краше життя, захищає народні інтереси. Ця думка й є ідеєю твору.

Поезія написана тристопним амфібрахієм, римування перехресне.

У цьому сатиричному творі автор для показу двох протилежних позицій героїв застосовує антитезу: двоє розійшлися „веселі” — третій „стояв зажуривсь”. Авторську позицію яскраво демонструє іронія, з якою Самійленко вживає слово „патріот”: „вбачались йому патріоти із купою слів голосних”. Цікавим здається і використання фразеологізмів: „Він докази всі наукові по пунктах як слід розложив”; „так двоє вели язиками роботу для краю свого”, „в землю б поліг”. Вживання мовних штампів (народні права, розложити по пунктах, вести роботу) героями-лжепатріотами підкреслює скоріше їх вміння „базікати”, а не освіченість чи бажання працювати.

Самійленко майстерно застосовує у вірші епітети (широка промова, голосні слова), антитезу (патріоти — мільйони голоти), інверсію (народні права, діло святе), перелічення (гукали й махали руками).

Вірш й досі актуальний, адже країна завжди потребує від кожного її громадянина усіх сил для побудови щасливого життя і забезпечення майбутнього, а не пустих розмов.