Всі публікації щодо:
Мегазбірка найкращих учнівських творів
Дитяча педагогіка (твір у художньому стилі)
Мої батьки — найкращі у світі. Вони багато працюють, але, попри свою зайнятість, знаходять час, щоб поїхати сім’єю на річку чи в ліс. Тато катається з нами на ковзанах і лихах, грає у футбол, мама навчає мою сестричку Наталю шити і готувати смаколики. Здається, нам, дітям, батьки дозволяють усе, їхнє улюблене слово — це „так, можна”. Але вже якщо мама чи тато скаже: „Ні!”, то заборону ламати не можна ні в якому разі. Батьківське „Ні!” не викликає у нас із сестричкою протесту, адже за цим „Ні!” зразу йде пояснення, чому вони вважають свою заборону правильною. Та одного разу татове „Ні!” стало причиною непорозуміння в сім’ї.
Моя молодша сестричка Наталя — велика ласунка. Я ніколи не зустрічав людину, яка так, як вона, любила б солодке. Уся сім’я намагається приборкати її нестримний потяг до цукерок, шоколаду, морозива, цукру, але Наталя жити без солодощів не може. Щоб привчити сестричку до здорової їжі, бабусі запікають їй гарбузи, яблука і груші, які Наталя їсть з величезним задоволенням. Та найбільше вона любить варення з ягід. Ще вишні, сливи, смородина чи малина не встигнуть закипіти в мідному тазу, як Наталя вже з ложкою поряд. Закриє мама парення в баночки — сестричка буде стояти біля шафи, поки їй не дадуть покуштувати. Щоб зменшити ризик для здоров’я дитини, бабусі навчилися варити варення з мінімальною кількістю цукру. Та Наталі байдуже, скільки там цукру, аби ягоди були: з’їсть усе і баночку вилиже.
Бабусі й мама балували Наталю, а ось тато сердився:
—Нащо ви дозволяєте дітям їсти варення, коли ще ягоди на гілках? Ось прийде зима, не дай Боже, захворіє хтось, а домашньої малинки нема — поїли все влітку. Доведеться ковтати вітаміни в пігулках.
Того літа Наталі виповнилося шість років. Як і раніше, вона ходила з великою ложкою навколо варення, але батьки таки сказали їй своє „Ні!”. А взимку сестричка тяжко захворіла. Дитина чхала, кашляла, температурила, відмовлялася він їжі. Батьки ні на крок не відходили від Наталі, намагалися допомогти донечці.
—Наталю, з’їж хоч вареннячка, — бідкалися тато з мамою.
—Не хочу. їжте тепер його самі, — тихо прошелестіла сестричка.
Батьки від тих слів остовпіли. А потім я чув, як мама крізь сльози говорила татові:
—Не дай Боже з дитиною щось станеться, й ніколи собі не подарую, що не давала варення, коли їй хотілося, а прийшла з ним. тоді, коли донечці воно вже не смакувало.
Наталя, звичайно ж, видужала, але з хворобою зник її нестримний потяг до варення. Вона із задоволенням їла свіжі фрукти, а мама навчилася заморожувати і сушити ягоди на зиму. Потім я чув, як батьки говорили між собою про те, що варто іноді дитині прощати якісь слабкості, поки вона сама не зрозуміє, що для неї добре, а що погано, адже абсолютне „Ні!” може боляче відгукнутися в житті дорослих.