Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
Мегазбірка найкращих учнівських творів
ПЛАН - Л. КОСТЕНКО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX - ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. ПОЕТИ-ШІСТДЕСЯТНИКИ
I.Що таке пейзаж у літературному творі? (Більшість літературознавців схиляються до такого визначення поняття: „літературний пейзаж — це образ живої і неживої (створеної людськими руками) природи у творі, що є змістовим і композиційним елементом, виконує зображувально-виражальні та емоційно-естетичні функції і підпорядкований ідейно-художньому задуму твору”. Також за допомогою картин природи поет осмислює сутність людського буття, передає свій душевний стан, свій погляд на життя та світобудову.)
II.Роль пейзажу в ліриці Ліни Костенко. (Для творів Ліни Костенко характерне повне єднання ліричної героїні з природою. Та це не означає, що вона не цікавиться реальною дійсністю. Картини природи у поезіях письменниці тісно переплітаються із сучасним життям, а за допомогою пейзажу вона передає душевний стан людини. Також природа завжди була для людини невичерпним джерелом наснаги і творчого натхнення:
Отут я стою під замисленим небом на чорних вітрах світових веремій, і в сутичці вічній святого з ганебним світлішає розум зацькований мій.)
1.Спорідненість ліричного героя Л. Костенко із природою. (У творчості Л. Костенко природа — важлива дійова особа. В її поезіях дуже часто циклічність змін у природі служить для відображення та яскравішого підкреслення змін у людському житті, а ліричний герой поезії проявляє свою ментальність саме через стосунки з природою:
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.)
2.Постановка важливих проблем буття через образи природи. (Письменниця через образи природи ставить багато важливих для людини проблем. Наприклад, у поезії „Мені відкрилась істина печальна” Л. Костенко роздумує про минущість людського життя:
Мені відкрилась істина печальна:
життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
ріка вже стане спогадом ріки.
Для поетеси важливим є питання про стосунки митця й сучасності. Вона пише:
Але поет природний, як природа.
Од фальші в нього слово заболить.
У багатьох творах письменниця роздумує про незнищенність історичної пам’яті:
Давай попливемо у ніч коротку назад по ріці незворотнього часу.)
III.Природу Л. Костенко сприймає тонко. (Стосункам людини й природи Л. Костенко приділяє багато уваги. Вона констатує, що ці взаємини складні, що людина забуває про те, що вона часточка природи. Лірична героїня поетеси розуміє природу й надзвичайно тонко відчуває її.
Ось як пише Ліна Костенко про своє сприйняття природи:
Мене ізмалку люблять всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала „Здрастуй!” — крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
На щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю. Я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
(„Мене ізмалку люблять всі дерева”)
Поетеса здатна відчувати свою єдність із природою, навіть якусь розчиненість у ній:
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І,може, це і є моя найвища сутність.
(„Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить”)
Лірична героїня Л. Костенко ніби розчиняється в природі, вона має здатність заглиблюватися в її таємниці, і такі стосунки людини й природи служать їх взаємозбагаченню.)
IV.Тема екологічної кризи у творчості письменниці. (У творчості Ліни Костенко є кілька поезій, присвячених власне екологічній проблемі. Одна з них „Ще назва є, а річки вже немає”. Поетеса із жалем говорить про те, що річка загинула — від неї залишилася тільки назва, яка нагадує: вона все-таки була, живила своєю благодаттю довкілля. А зараз „усохли верби, вижовкли рови, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви”. У небі — „зморений лелека”, „у берегів потріскались вуста”. А на тлі цієї нерадісної картини вивищується уже непотрібний міст, який „світить ребрами”. Створений невеселий пейзаж змушує відчути, що цей занепад стосується кожного і слід замислитись про наслідки...
Ще трагічніше ця тема звучить у поезії „Жоржини на чорнобильській дорозі”, але тут не з’ясовуються причини і наслідки. Опис забрудненої природи є констатацією факту:
Роса — як смертний піт на травах, на горіхах.
Але найбільше стронцію у стріхах.
Хто це казав, що стріхи традиційні?
У нас і стріхи вже радіаційні.
Тема Чорнобильської трагедії поглиблюється у наступній поезії, з того ж таки циклу „інкрустації”:
Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упада в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Загидили ліси і землю занедбали.
Поезії Ліни Костенко на екологічну тему змушують пройнятися тривогою про долю нашої природи і дійти відповідних висновків, доки ще не пізно.) Природа — це дарований Богом дивосвіт. (Ліна Костенко у своїй пейзажній ліриці стверджує: природа — це не просто степ, трава, річка, ліс, сонце, дощ і вітер, це дарований Богом дивосвіт, з якого людина черпає естетичну насолоду, психологічну рівновагу, спокій, взаєморозуміння, за допомогою якої вона відновлює свої сили, заряджається радістю існування. У спілкуванні з травами й деревами, птахами й небом, сонцем і вітром лірична героїня відкритіша й органічніша, ніж у розмові з людьми. Тільки на одинці з природою можна до кінця бути самим собою, нікого не боятися, не лицемірити, не шукати компромісів. І за це ми маємо бути вдячні їй.)
