Мегазбірка найкращих учнівських творів

Все заради жіночої втіхи... - ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ

Все заради жіночої втіхи...

Колись іменами коханих жінок називали палаци і парки, сьогодні у кращому випадку — яхти та найчастіше кафе і генделики. Назви парків — вишуканих творінь людини і природи збереглися до наших днів — Софіївка, Олександрія, Наталівка... Про Софіївку та Білоцерківську Олександрію відомо багато. Дбайливо доглянуті, вони є місцями паломництва туристів і просто любителів паркової архітектури, мрійників, самітників, закоханих. А от слобожанська Наталівка поки що в непривабливому стані. Сюди приїздять чуйні до краси рідної природи люди. Тут, у Наталівці, трохи інша аура. На кожному кроці відчуваєш трепетну любов батька до своєї доньки, до своєї родини, заради якої будувалися цукрові заводи, прокладалися шляхи, зводилися палаци і насаджувалися дивовижної краси парки.

Павло Іванович Харитоненко був українським цукрозаводчиком. Його батько Іван Харитоненко розпочинав свою справу з нуля і зумів наполегливою працею досягти небаченого успіху в підприємницькій діяльності. Його син Павло став одним її найбагатших цукрозаводчиків Росії початку XX сторіччя. Він був людиною мудрою та інтелігентною, мав витончені смаки і над усе любив свою родину. У його маєтку все робилося заради втіхи його дружини і двох доньок. Він зібрав велику колекцію творів мистецтва, він в усе вкладав душу і свою любов. У своєму маєтку Павло Харитоненко спорудив церкву, яка і сьогодні є дивом архітектури. Спаська церква архітектора Щусєва, як і ворота до маєтку, виглядають фрагментами храмової архітектури Новгорода чи Пскова. А знамените „Розп'яття” скульптора Коненкова надихає відвідувачів Наталівки на одвічні, біблійні роздуми про Бога і своє місце на землі.

Пам'ятаю, як я прогулювалася каштановою алеєю колишнього маєтку цукро заводчика. З'явилося таке враження, що я залишила за воротами парку всю мар ноту турбот повсякденного життя, залишилися десь там позаду всі негаразди, якими я переймалася останнім часом. Навіть розлучення з хлопцем, якого, як мені здавалося, кохала, стало для мене зовсім не трагедією мого життя і не вартувало моїх сліз. Мені хотілося думати про щось красиве, стале і Вічне, відректися від меркантильних прагнень. І тільки мармурові леви, які наче щойно прилягли відпочити, байдуже поглядали на мене. Я залишала парк оновленою і сповненою нових вражень. Для себе зробила маленьке відкриття: парки з жіночими іменами здатні зцілювати жіночі серця.

Я б не хотіла, щоб моїм іменем назвали кафе чи крамничку. Де ти, той благородний лицарю, котрий назве моїм іменем парк?