Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення
Мегазбірка найкращих учнівських творів
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову (Л. Костенко)
Мова... Скільки написано, скільки говорено про цей феномен, який об’єднує людей, робить їх нацією, народом. Учені доводять, що народ може втратити все: незалежність, військову могутність, рідну землю, — але він виживе, якщо збереже мову. Згадаймо могутні колись племена сарматів, скіфів, печенігів... Вони володіли обширами земель, величезними стадами, кожен чоловік був воїном, хани мали безмежну владу, золото. Кочівники нападали на слов’янські поселення, руйнували їх, забирали найцінніше, перетворювали хліборобів на рабів. Сотні років вони були повними володарями степів, але пройшов час — і ці племена зникли, розчинилися. Історики можуть назвати десятки причин цього, але, як на мене, головним чинником стало те, що кочівники не вберегли своєї мови, а значить, не стали нацією, народом.
Історія людства знає інший приклад — єврейський народ. Тисячі років гонінь, рабство, відсутність території, армії, єдиного керівництва не знищили народ. Ким би не були євреї, де б вони не жили, вони знали своє коріння, берегли родовупам’ять, з покоління до покоління передавали своє єдине справжнє багатство - мову. І коли постало питання про створення держави, мільйони євреїв з різних куточків світу з’їхалися до Ізраїлю, щоб серед каміння й піску, на берегах Червоного та Мертвого морів відновити, побудувати свою країну. Вони приїхали з різних континентів, із різних країн, принесли із собою культуру і звички народів, серед яких вони жили, але за десятки років існування Ізраїлю світ не чув, щоб між ними відбувалися якісь непорозуміння чи сутички, адже всіх євреїв об’єднало в одне не міжнародні рішення, а мова.
А що ж ми, українці? Наші митці знали силу мови, закликали любити, цінувати, берегти цей спадок пращурів, який найцінніший за всі багатства світу.
І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик, —
писав Тарас Шевченко.
Лев Толстой зізнавався: „Я дуже люблю... народну українську мову, звучну, барвисту й таку м’яку”. Е. Челебі із захопленням говорив: „Українці — стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші”. І тільки ті, кому належить таке багатство, можуть свідомо відмовлятися від нього.
Ми чи не єдиний народ у світі, який має у своєму словнику дивне слово — „українізація”. Цікаво, як би воно звучало у німців, французів, італійців, аби в них виникла необхідність призвичаювати самих себе до власної мови і культури? Мабуть, жодний їхній філолог не зміг би придумати такого слова, а ми змогли. Та ще й хизуємося, що в Україні вже вкотре проводиться українізація.
О.Пахльовська сказала:
Раби — це нація, котра не має Слова.
Тому й не зможе себе захистити.
Дійсно, нація, яка не має свого Слова, спочатку перетвориться на раба, а дуже скоро й зовсім зникне, як зникли могутні, багаті скіфи...