Мегазбірка найкращих учнівських творів

Посійте вчинок - зберете звичку, посійте звичку - зберете вдачу, посійте вдачу - і ви зберете долю (В. Теккерей) - ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ

Я цілком і повністю погоджуюся з думкою мислителя В. Теккерея про те, що наші вчинки переходять у звички, які формують наш характер, а вже характер визначає долю.

Звички бувають поганими і хорошими і формуються вони з дитинства. З раннього віку батьки оцінюють поведінку дитини, вкладають у її свідомість поняття „добре” і „погано”. Підростаючи, діти через учинки формують свої звички, що перетворюються на характер.

Якось однокласник несправедливо образив мене, а наступного дня замість вибачитися пояснював: „Я не хотів. Це все мій дурний характер”. Та й сам я не без гріха. Бувало, що власну нетактовність і черствість виправдовував словами „такий характер”.

Невже ми характер отримуємо від народження? Деякі вчені-дослідники доводять, що хороша людина має „гени доброти”. Але що стосується зла, то тут залишається неясність: чи має людина якісь такі особливі гени, чи злою вона стає тому, що не має достатньої кількості „генів добра”.

Справді, людина у спадок отримує колір волосся і очей, форму голови, зріст і багато інших фізіологічних характеристик. Навіть деякі хвороби бувають спадковими. Але, на мою думку, усе, що стосується вчинків, звичок і характеру, формується упродовж життя в умовах сім'ї та найближчого оточення. Наприклад, якщо дитина має вроджений фізичний недолік, то вона буде обмежена у фізичних навантаженнях. Але чи можемо ми сказати, якою вона виросте: злою чи доброю, відкритою чи потайною, правдивою чи брехливою, хороброю чи полохливою? Звичайно ж, ні! Характер такої дитини сформується залежно від того, які люди живуть поруч, які стосунки складаються з батьками, братами і сестрами, товаришами, однокласниками і вчителями. Якщо таку дитину оточуватимуть добрі, чуйні, уважні, доброзичливі, розумні люди, які не помічатимуть її фізичної вади, допомагатимуть їй організувати своє навчання, працю і відпочинок, підтримуватимуть у важкі хвилини, то, найімовірніше, вона виросте доброю і мужньою. Та якщо дитину з обмеженими можливостями оточують бездушні, злі люди, які визнають тільки „право сильного” і знущаються з фізичних вад та дають прізвиська, то існує велика імовірність того, що така дитина виросте злою, жорстокою, готовою звинуватити у своїх нещастях увесь рід людський.

Слово „характер” із давньогрецької мови перекладається як „відбиток”. Для опису морального обличчя людини це слово вперше застосував грецький філософ Теофраст у IV—III ст. до н. е., який вважав характером індивідуальну своєрідну особливість людини, що виявляється в поведінці. Ось чому людину, поведінка якої залежить від життєвих обставин, ми часто називаємо „безхарактерною”, „безхребетною”, а то й просто „розмазнею”, „квашею”, „тютею”. На відміну від такої розмазні, про людину, яка вміє протистояти життєвим обставинам, ми говоримо, що вона має сильний характер.

Згадаємо Григорія Многогрішного, героя роману Івана Багряного „Тигролови”, який протистояв державній системі, боровся за свою гідність та життя і переміг.

Врешті-решт характер людини визначає її долю. Саме від нього залежить, чи будемо ми жити з гордо піднятою головою, чи скнітимемо у вічних жалощах до себе.