Твір на відмінно - Написання творів з української літератури

Зразок шкільного твору - ДИТЯЧІ ОБРАЗИ У ТВОРЧОСТІ С. ВАСИЛЬЧЕНКА (за творами „Свекор“, „Басурмен“) - 6 КЛАС

Приклади планів творів

Варіант 1

1. Дитячий світ Степана Васильченка.

2. Малі мудреці.

3. Дитяча мудрість.

Варіант 2

1. Твори Степана Васильченка для дітей.

2. Головні образи творів „Басурмен“ і „Свекор“.

3. Щира любов до дітей.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

... Сонце — буде, будуть дні радісні,

ясні, будуть пісні, квіти, будуть

радощі, сміхи... Будуть!

Степан Васильченка

Зручніш вмоститись на полудрабках старого Воза,

І вйокнути,

Й стібнути батогом

По хмарах...Так загоготати,

Щоб ліс піймав той крик

в свої

зелені

вуха.

Євген Гуцало

З мого серця вилітають птиці.

Вилітають. І летять, летять.

В небі їм ніде не зупиниться

і не повернутись їм назад.

Євген Гуцало


Цитати з текстів

„— Що ти вдієш із таким кателиком... Із таким лобурем, таким харцизякою! — Далі скривилася й, зітхнувши, почала всовіщати: — І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? Тож тільки невіра, басурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тім світі грішникам! — мати показала рукою на стіну“.

„Семен б'є поклони, не торкаючись коліньми долівки, і охоче задержує голову на землі. Коли він обіпреться чолом об землю, крізь власні його ноги, як у вилазку, йому видно все, що діється позаду його.

Із хати двері одчинені в сіни, а із сіней видно двір і комору в дворі. Ген дядьків Рябко стоїть коло комори, здається Великим-великим, як світ. „Чого ж то він зазирає в комору?“ — думає собі Семен“.

„Швидко виліз на лаву, прихилив до ікони близько свою голову, прикурює. Дим застеляє йому очі, шпигає в ніс — він кривиться, ноги тремтять од страху й радощів, і лице аж міниться од щастя. Розпаливши цигарку, він устромив її в зуби, взявся в боки, осміхається сп'янілою посмішкою“.

„У заплаканих очах Семена виплив несподівано і затремтів блискучий сміх. Одразу він перестав густи, як одрубав; зачервонівся і закихкотів дрібним невтриманим сміхом“.

„Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря“.

(„Басурмен.“)

„Дома Василько часом як почне „старувати“, то всі тільки дивуються!

За обідом нехай тільки хто накришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, — Василько так і гукне, чи то буде свій, чи чужий: „А нащо так накришувати та наляпувати!“ Або забуде хто шапку в хаті зняти, — він зразу видереться на лаву або на ослін, підбереться, скине шапку й пучкою на образи покаже, мовлячи суворо: „Он бач, що там таке!“

(„Свекор“)

Не вподобається йому що-небудь — зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не таїс, як у людей ведеться!“

„Будеш уже сам усе робити — себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір'ю до смерті доглядати мусиш. Будеш доглядати? — перепитав батько.

Василька в жар кинуло, а уші зашарілись. Він уже й не радий був, ідо розпочав таку справу!“

(„Свекор“)

Теоритичні відомості

Діти — герої Васильченкових оповідань — жваві, дотепні, сповнені енергії, кмітливі, допитливі. Життя бідняцьких дітей — безхлібне й невеселе, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумними й зажуреними, але досить їм ласкаве слово сказати, приголубити, і вони щиро, по-дитячому втішаються. Та це лише початок шляху, на якому їх чекатимуть розчарування, зіткнення з соціальною кривдою і боротьба за людську гідність. Дитячий світ маленьких героїв, немов крапля чистої джерельної води, вбирає в себе і віддзеркалює промені сонця і хмари життєві.


Приклад твору

Степан Васильченко був відомим українським письменником і талановитим учителем, який добре знав і любив дітей, тому й присвятив їм багато своїх творів.

Дитячий світ у творах Васильченка сповнений світла й любові, добра й захоплення чистотою сердець маленьких українців. Письменник не вважав, що життя дітей з народу слід зображувати винятково як нещасне й нужденне, бо щастя багато в житті кожної дитини, якщо вона має люблячу родину.

Діти з Васильченкових оповідань жваві, дотепні, сповнені енергії, допитливі й вигадливі. Ось Семенко з оповідання „Басурмен“ опановує такими складними речами, як віра й молитва. Мати лякає його Страшним Судом, якщо не буде молитися: „І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? Тож тільки невіра, басурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тім світі грішникам! — мати показала рукою на стіну“. Малий зовсім не проти Бога, та його жвава натура не витримує зосередженого моління, йому хочеться на двір, до природи. І тільки там, серед трав, коників, пташок, хлопчик сповнюється відчуттям наповненості світу мудрою красою: „Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря“.

Малий Василько з оповідання „Свекор“ — дуже мудра дитина, за це його й прозвали „свекром“: „За обідом нехай тільки хто накришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, — Василько так і гукне, чи то буде свій, чи чужий: „А нащо так накришувати та наляпувати!“. Він через свій маленький вік ще не розуміє, скільки труднощів доводиться долати батькам, щоб якось утримувати родину, то й критикує все і всіх. Та наскільки мудрими є батьки Василька, котрі не сварять його, не принижують, а намагаються пояснити, що таке доросле життя. Так жартівлива пропозиція одружитися й утримувати родину врешті приводить хлопчика до розуміння, яким складним і несолодким є доросле життя, то й висновок відповідний: „Я ма-а-лий ще!“.

У кожному рядку оповідань Степана Васильченка про дітей відчувається його світла й щира любов до маленьких мрійників і чарівників, котрі створюють свій світ казки й дива, намагаються опанувати мудрістю дорослих і шукають своєї власної мудрості.