Всі публікації щодо:
Рильський Максим
Твір на відмінно - Написання творів з української літератури
ЛЮДИНА І ПРИРОДА В ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО
Варіант 1
I. Різноманітність і багатство творчої спадщини М. Рильського.
II. Гармонія людини і природи в ліриці Максима Рильського.
III. „Люби природу не як символ...”
Варіант 2
I. Риси неокласицизму в ранній творчості М. Рильського.
II. Гармонія між особистістю і навколишнім світом у поезії М. Рильського.
III. „Я лиш оддав з низьким поклоном Долі всю суєту дитячих цих утіх за день один в широкім чистім полі!”
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу.
О. Довженко
Народе мій, мій світлий краю,
Життя моє, любов моя,
Твоє я щастя прозираю,
Бо біля ніг у тебе, знаю,
Сичить — розчавлена змія.
М. Рильський
Цитати з текстів
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
(„Яблука доспіли”)
Прозорий погляд милого спокою,
Де часом перемінною юрбою
Проплине хмарок сріблотканний дим.
Так ти, мистецтво, серед бур і мороку
Сіяєш мислям і серцям людським, —
У темнім морі променисте око.
(„У пущах, де лише стежки...”)
Згадай, безумне! Світ — не тільки ти:
Крім тебе є думки, планети, птиці.
Є з’явища такої красоти,
Яка тобі, дурному, і не сниться!
(„Згадай, безумне! Світ — не тільки ти”)
Теоритичні відомості
Неокласицизм — мистецька течія кінця XIX ст., яка протиставила суперечностям та конфліктам життя норми „вічної краси”. Неокласиків відрізняли від інших митців підкреслена упорядкованість та прозорість стилю, благородство образів.
До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт).
До основних рис школи неокласицизму відносять: орієнтацію на вивірені віками духовні цінності, відданість традиціям світової класики, визначальну роль морально-психологічної та історико- культурної проблематики, негативне ставлення до вимоги політичної заангажованості мистецтва.
Естетичні принципи неокласиків сформулював М. Зеров, який зазначав, що: „Даючи повний простір один одному, вони ніколи не окреслювали спільної для всіх рамки. Однаково перекладали і „залізні сонети” німецької робітничої поезії, і давніх римлян, і польських романтиків, ...їм однакові гекзаметри і октави, чотиростопові ямби і свобідний вірш”.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
„Світ ліричної поезії М. Рильського замкнений у строгі лінії, у ньому панують здебільшого дзвінкі й насичені кольори... На фоні природи, пейзажу відбувається більшість медитацій та сердечних переживань автора, зміни пір року тут виступають неабиякими подіями, і поет володіє майстерністю передати „обличчя” й „психологію” кожної з них. Тут і сповнена передчуттів і надій весна („Ластівки літають, бо літається...”); і розквітле, пишне літо („Опівдні”); й дорідна осінь із її „прозорістю думок” і неповторними земляними запахами („Запахла осінь”).
Л. Новиченко
„У многолітньому труді виробив він свій власний класичний стиль, позбавлений будь-якого „академізму”, епігонства чи пози. Це стиль духової перемоги, без якого не можна уявити собі великого відродження, як не можна уявити його без стилів зовсім інакших поезій Тичини й Бажана, драм Куліша, прози Хвильового чи Яновського, а чи вистав Курбаса і фільмів Довженка. У стилі Рильського засоби античної і європейської поезії доповнились секретами незрівнянної української народної лірики, що їх вперше розкрив Шевченко”.
Ю. Лавріненко
Приклад твору
Творчість М. Рильського 10-20-х рр. XX ст. історики літератури традиційно відносять до „неокласичної”. Неокласики орієнтувалися на класичні зразки, прагнули строгої досконалості форми. Велику увагу приділяли дотриманню естетичної традиції. Для творчості неокласиків характерними були теми, образи, мотиви античності, ренесансу, класицизму. Вони зверталися до змалювання рівноваги у взаєминах людини і природи, естетичної насолоди від сприймання краси витворів мистецтва.
Складниками художнього світу поета є рух до світової гармонії шляхом утвердження щастя, людяності, добра, любов, гармонія природи і людини, радість від повноти буття. Яскраво ці риси проявилися у поетичній збірці „Синя далечінь”, що побачила світ у 1922 році. Поезії, що ввійшли до збірки, створювалися в дуже важкий історичний період — це був час революційних потрясінь, воєнних злочинів, смертельних загроз. Душа поета прагнула радості, повноти буття, але ці почуття не могли реалізуватися через сувору дійсність.
Обставини, у яких опинився поет, не могли не позначитися на настрої віршів. Вони характеризуються борінням мотивів радості й суму — це різні полюси почуттів. Так, у віршах „Грім одгримів...”, „Несіть богам дари...”, „На вулицях вода синіє” перемагають мажорні ноти. Тривожний настрій, почуття самотності, розгубленості переважають у вірші „Ми одпливали в каламутну даль”, „Поете! Живемо в пустині серед каміння і людей...”.
Наступні збірки М. Рильського (наприклад, „Крізь бурю і сніг”, „Тринадцята весна”, „Гомін і відгомін” та ін.) знаменували найвищий ступінь в його духовному й творчому розвої. В цей час у його ліриці проявляється неокласичне прагнення до гармонії. Однією з граней цього космічного порядку є гармонія людини й природи.
У віршах М. Рильського природа є тим важливим компонентом, без якого неможливе людське щастя. Сердечні переживання й роздуми ліричного героя, як правило, відтворюються на фоні пейзажу. Настрої людини, що є невід’ємною частиною навколишнього світу, змінюються, як і пори року.
Весна — пробудження природи:
Ластівки літають, бо літається,
І Ганнуся любить, бо пора...
Хвилею зеленою здіймається
Навесні Батийова гора...
Настрій людини суголосний весняному буянню — надії, передчуття майбутніх змін на краще переповнюють серце.
Літо, розквітле й пишне. Сонце і спека виснажують фізично. Хочеться сховатися у прохолоді дерев. Мабуть, тому поет проводить паралель між літом як часом, коли дозріває врожай, посаджений навесні, і літом як періодом історичного затишшя, коли сподівання на зміни здаються марними:
Невже навіки проминуло
Те, що приснилось навесні?
Осінь — час збирання врожаю. Саме тоді повітря наповнюється неповторними земляними запахами, і від того аромату думки стають прозорими:
Учися чистоти і простоти
І, стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині.
Часто осінь у творах М. Рильського постає тією порою року, що знаменує переламні моменти в житті людини.
Білий лапатий сніг засипає поля і стежки навколо хати. Все вкривається білою пухнастою ковдрою. Зима — це час споглядання, роздумів:
„Хай сніг іде холодний та лапатий,
Од друзів і врагів завіє путь”.
З утвердженням в літературному процесі нової ідеологічно заангажованої літератури змінилася й поезія М. Рильського. Під тиском обставин нової реальності поет опинився перед важливим життєвим вибором — піти на компроміс з владою чи загинути в сталінських таборах. Історію про це зберіг О. Гончар у щоденнику: „М. Рильський написав „Пісню про Сталіна” („Із-зі гір та з-за високих”), будучи в Лук’янівській тюрмі. Дружина його, Катерина Миколаївна, нібито передала поетові цю пропозицію від агітпропи тодішнього Андрія Хвилі... Текст був переданий на волю. Одразу ж його вручають Л. Ревуцькому, і той за одну ніч пише прекрасну музику. Пісня вродилася. І на крилах цієї пісні поет вилітає із Лук’янівки...”.
Слід зазначити, що творчість М. Рильського цього періоду, незважаючи на певне звуження сфери поетичної духовності, залишається щиро довірливою, зокрема у таких ліричних шедеврах, як „Лист до загубленої адресатки”, інтимній поезії збірки циклу „Весняна книжка” та багатьох інших. Природа у творчості М. Рильського є джерелом радості для людини, яка повинна пізнати її мудрість, красу і гармонію.