Твір на відмінно - Написання творів з української літератури

Зразок шкільного твору - ДРУГ ЛЮДИНИ, ДРУГ ПРИРОДИ Й ПРАЦІ (слово про творчість О. Вишні) - 11 КЛАС

Варіант 1

I. Остап Вишня — майстер гумору й сатири.

II. „Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!”.

III. Значення творчості Остапа Вишні.

Варіант 2

I. Творчий шлях гумориста Остапа Вишні.

II. Гострі проблеми сучасності крізь призму сміху (тематика творів).

III. „Кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися”.


ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Окремими виданнями видрукувано понад 150 книжок гуморесок, фейлетонів, оповідань, сатиричних мініатюр. Серед них — „Діла небесні” (1923), „Кому веселе, а кому й сумне”, „Реп'яшки” (1924), „Вишневі усмішки сільські”, „Вишневі усмішки кримські” (1925), „Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився”, „Лицем до села” (1926), „Вишневі усмішки кооперативні” (1927), „Ну й народ”, „Вишневі усмішки закордонні” (1930), „Усмішки” (т. 1-4, 1948) та ін. Після війни вийшли збірки „Самостійна дірка” (1945), „Зенітка” (1947), „Весна-красна” (1949), „Вишневі усмішки” (1950), „Мудрість колгоспна” (1952), „Великі ростіть” (1955), „Привіт, привіт” (1957), „Мисливські усмішки” (1958), твори в 7-ми т. (1963-1964), твори в 5-ти т. (1975).


ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Треба — людину любити. Більше, ніж самого себе.

Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися...із себе, із своїх якихось хиб, недоліків, недочотів і т. д. І буде такий дружній, такий хороший сміх...

Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує...

Остап Вишня

Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!

Остап Вишня

Письменник... як і лікар, повинен мати чисте співчутливе серце, правдивий характер, відрізнятись великою поміркованістю і постійним прагненням робити добро.

О. Гончар

...ніякі найстуденніші вітри тяжких часів не могли остудити в його [Остапа Вишні] душі любові — невгасної любові до народу, до Вітчизни, до краси життя й мистецтва.

О. Гончар


Цитати з текстів

Поетичне і життєве кредо патріота Остапа Вишні: „... Як я люблю цей народ, коли він мене „зничтожає” своєю мудрістю, своїм дотепом, своїм неперевершеним „своїм”...

І я його розумію, і він мене розуміє, і він знає... що люблю ж я його, як сонце, як повітря, а він, народ, стоїть, підморгує, усміхається...

Та будь же ти тричі щасливий!

Яке щастя дивитись одкрито в очі свого народу!

Тільки він, тільки народ!..”

(„Думи мої, думи мої...”)

Невеселі роздуми про стан тогочасної літератури й обов'язок письменника перед читачами: „Ну, чому я мушу чукикати літературу? Чому я мушу боліти, страждати за того, хто прийшов у літературу? Офіціально? Ні!

А серцем, душею, болем моїм?

Чому? Чому такий біль у мене не тільки за „провалля” в літературі, а за особу талановиту, за її поведінку навіть в особистому житті?..

Для літератури мало кришталевої чистоти, література — це перл у кришталях і чистота в найчистішому.

Який жах (а може, й не так уже страшно), що я знаю особисто людей, що створили перли нашої літератури.

Я їх бачив, з ними говорив, за одним з ними столом сидів, пив, їв, розмовляв, сміявся, жартував...

А потім читав”.

(„Думи мої, думи мої...”)

Остап Вишня, жартуючи, розповідає в „Моїй автобіографії” про те, як став письменником: „А письменник — ні. Про письменника подай, обов'язково подай: що впливало на його світогляд, що його оточувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері на руках і плямкав губами, зовсім не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобіографію.

А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в літературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, „куди дірка дівається, як бублик їдять”.

Бо письменники так, спроста, не бувають.

І от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні, і коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лікарем чи просто собі толковим кооператором.

Підскочать оті явища — і записала людина”.


Теоритичні відомості

Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки — у поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, у лаконізмі й дотепності.

Усмішка не набула значного поширення в літературі. Правда, журнал „Дніпро” інколи друкував „народні усмішки”, „дніпровські усмішки”. З'являлися синкретичні жанри: усмішка-нарис, усмішка-оповідання, усмішка-фейлетон, усмішка-жарт, усмішка-стаття.

Трапляються і віршові усмішки. Наприклад, у доробку поета Анатолія Качана.


ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

„Вишнівські” усмішки справді неповторні. Це невеликі за обсягом, сповнені іскрометного сміху твори, у яких ідеться про події, факти, речі, котрі часто заважають людині жити, розвиватися, самоутверджуватися. У центрі, як правило, комічна ситуація, комічний конфлікт чи комічне зіткнення персонажів. Та чи не найприкметніша їхня риса — ліризм, м'яка, доброзичлива тональність з окремими тонкими іронічними вкрапленнями. Це виявляється і в інтонацій автора — щирій, відвертій; і в мові — іронічно-доброзичливій, багатій на слова розмовно-побутові, часто індивідуально-окреслені; і в поняттях, термінах, діалектизмах, що творять мовний колорит усмішок”.

Н. Бернадська

„З жанрового боку серед його творів не тільки усмішки: він так само активно виступає у жанрі фейлетону й малого фейлетону, як твору документального, а також гумористичного оповідання („Село згадує”, „Дід Матвій”, „Ярмарок”). І все ж слушно буде визначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань — не тільки викривач, його талантові притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставлення, до людини природи”.

І. Зуб


ПРИКЛАД ФРАГМЕНТА ТВОРУ

Про безмежну любов українців до творів Остапа Вишні свідчить такий промовистий факт: у 50-х роках XX ст. серед партапаратників був поширений афоризм „До Вишні прислухається народ, а до Тичини — начальство”. Один із дослідників творчості Вишні, у Ю. Лавріненко, писав, що до цього „короля українського парнасу” постійно приходили люди, а він „нікому не відмовляв і надокучав представникам влади і фейлетонами, і особистими клопотаннями”. На думку вченого, неперевершеність Остапа Вишні полягала у його бездоганному володінні мовою, умінні грати словом, жартом, афоризмом, примовкою, недомовкою, натяком, анекдотом, а з іншого — у його незмірній любові до людей, прагненні допомогти їм.