Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Яковича Франка Зів'яле листя - Творча робота з української літератури

Село Лолин... Село Франкової любові і печалі. Село, в яке прийшла весна першого почуття. Ця весна розпустила міцні пагони справжнього кохання. Лише під осінь його листки зів'яли, і тихо зойкнула скрипка Франкової долі.

Стародавня легенда про кохання говорить, що колись Бог роз'єднав людину на дві половини. Із того часу під звуки зачарованої скрипки шукає одна половина іншу. Коли половини знайшли одна одну і поєднались, то скрипка стихає, а коли знайшли і не поєднались, то скрипка плаче сумно-сумно.

Скрипка Франкової долі плакала сумно. З цього суму, плачу і тривоги народилася чудова збірка „Зів'яле листя“.

Три жмутки зів'ялого листя, три шматки гірких страждань, розлук і надій. Три струни нерозділеного кохання в долі Франка.

Вічна загадка любові приносить і щастя, і муки. Герой ліричної драми „Зів'яле листя“ закохався. Коли його кохана проходить повз нього, то серце тріпоче в грудях несамовито, „душа і мучиться, й терпить, бо гордий насміх, глум в очах коханої. Цілий світ людського почуття зібрано в поезії „За що, красавице, я так тебе люблю...“

Безнадійна любов щемить у душі, мов рана. Але поет любить. Любить нестямно. Огонь його кохання „і гріє, й пожирає“. Закоханий хоче вирватись від нестерпного болю нерозділеної любові у чисте безмежне поле, бо біль і зажура серце розриває. А у поезії „Я нелюд!“ ліричний герой не в силі терпіти лютої муки, хочеться власне серце розірвати руками, а в чистий образ коханої кинути болото, бруд, каміння.

Як минув скажений дур,

Я чувсь брудний, недужий,

А образ твій яснів з душі,

Мов сонце верх калюжі.

Перемогло світле почуття любові. Але доля розіслалась між двома берегами. Недоступний берег протилежний. Герой терпляче переносить горе, насмішку коханої. Та чи гризе сумління його кохану, здже вона байдуже топче радісну вершину найкращого людського почуття?

І гірко зітхнула перша струна Франкової долі. Розвіялись з вітром зів'ялі листочки.

В зів'ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто знає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю!

Багатющий скарб світлої любові і в „Другому жмутку“. Сумна мелодія ллється із рядків поезій, що стали народними піснями: „Ой ти, дівчино, з горіха зерня“, „Червона калино, чого в лузі гнешся...“, „Ой ти, дубочку кучерявий...“, „Зелений явір...“

Знову ридає серце ліричного героя. Але він любить уже не свою обраницю, а власну мрію про неї.

Кохана приходить до ліричного героя вві сні. Приходить, ятрить душу ясними очима, вириває із серця ридання-пісні. Його кохана — це криниця радощів, жити без коханої — несила. І плаче невтішно нерозділена любов, холодні зливи омивають зів'ялі листки, і слабне, притихає друга струна скрипки Франкової долі.

А коли третя струна порветься, то від неї музики „не жди...“

Струна порвалась... У серці закоханого посмертний дзвін голосить. Страшенний біль стискає горло: кохана вмерла! Смерть розбила великий храм любові, сподівань. І збайдужів ліричний герой до всіх турбот, клопотів життя.

...І навіки душу я запер, —

Я умер.

Саме життя насміялось із закоханого. Це трагедія долі. Трагедія душі і серця.

Стихає мелодія порваної струни, але не стихає шепіт зів'ялого листя. Воно нагадує про весну, про справжню любов у житті людини.

Мабуть, у долі не однієї людини схлипує струна тужливої скрипки, вчувається її тихе зітхання і зажурений шелест зів'ялого листя.