Всі публікації щодо:
Яновський Юрій

Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Трагізм роду Половців (за романом Вершники Юрія Яновського) - Творча робота з української літератури

Трагічно промчав над долею України 1919 рік. Спливала земля ріками братньої крові. Ішли в бій за незалежність петлюрівці, боронили радянську владу червоноармійці. Чорним птахом літав по степах прапор махновців. Шаблею відвойовували денікінці „єдиную и неделимую“. Схрещувались у лютім герці світогляд і зброя, правда і неправда, брат ішов на брата. Жорстоко підрубувалось коріння роду вкраїнського.

Про ті часи нагадує нам роман у новелах „Вершники“ Юрія Яновського. П’ятьох синів-соколів зростив рибалка Мусій Половець. Плекав їх у злагоді та пошані до праці. 1 в дорогу життя дорослого проводжало синів мудре батькове слово: „Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду“. Чи сподівався батько, що заповіт той стане передсмертним зойком його дітей?..

Стара Половчиха... Непорушно, мов скеля в шторм, стояла вона на чолі родини. І зростали її сини у дружбі, як п’ять пальців на материнській долоні. Це незламна й тонка душею українська жінка, мудра Берегиня роду.

Мусій Половець з дружиною творять своє родинне коло в незрадливій любові й повазі. Це та родина, яка могла б стати міцною підвалиною держави. Але в один лише чорний день Половчиха втратила грьох синів. Ось вони у лютім бою не впізнають один одного. Висвист шаблі, постріл — і ллється братня кров, і серце матері розіп’яте болем. Як страшно, не по-людськи, зариває Панас у землю двох братів. У нього навіть сліз немає! А дощ змиє бруд і кров, лиш чорна пляма на сумлінні братовбивці зостанеться... Хіба не трагедія, коли чотирнадцятилітній Сашко вигукує: „Стріляй і мене, стріляй, байстрюче!“? А йому, наймолодшому, ще так хочеться материнської ласки, тепла рідного дому. Хіба не трагедія, коли червоноармієць Іван сліпо бореться за ідею: „Рід розпадеться, а клас стоїть“? Чекала Україна своїх синів, чекала оборонців і сіячів, а вони воювали за чужу правду.

А стара Половчиха наче чайка-небога, що вивела чаєняток при битій дорозі. В її долі — тернистий шлях України, розп’ятої висвистом шаблі. Виростила мати синів для продовження роду, молила для них щастя і миру. Але рід її жорстоко підрубано. Коли ж гине рід — підгниває коріння держави, засихає розкішна крона в дерева життя.

Хіба ж стоятиме держава, коли переведеться рід? На якій основі збудуємо свій дім? Адже коли переривається кровний зв’язок у живому ланцюзі, держава занепадає. Бо сильна вона не зброєю та ідеями, а духом родинного вогнища, словом материнської молитви.

Чого варта висока мета, коли заради неї людина зрікається най- святішого? Яка ціна красивим гаслам, що заглушують голос совісті? Лихоліття громадянської війни залишили чорний знак на духовному здоров’ї нації. Ллється синівська кров — тануть сили матері. Страшним прокляттям падає братовбивство на долі поколінь. І трагедія роду Половців — то трагедія цілого українського народу, який не зміг об’єднати синів своїх, щоб вибудувати державу.

Роман „Вершники“— то останній спалах Розстріляного Відродження. Юрій Яновський показує, який людський злочин чиниться над сім’єю, родиною — основою держави. Скільки таких могутніх родів Половців згоріло у полум’ї сліпої боротьби?! Автор запитує: „Яке суспільство постане на ріках братньої крові?“

...Стоїть на березі моря стара Половчиха. Обдуває серце її холодний вітер.

Стоїть на перехресті віків і доль Україна. Виглядає синів своїх із далеких доріг. Назустріч дітям материнську молитву шле. І кривавиться її серце болем передчуття...

Доволі вже проклять і розбрату. Досить терзати душу матері. Вона ж народила нас, щоб стали ми новими гілками у вічнозеленій, невмирущій кроні родовідного дерева. Щоб засівали зерном золотим ниву життя і на крилах любові тяглися у високе піднебесся.

Ой роде наш красний, роде наш прекрасний! Не цураймося...







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.