Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко - Творча робота з української літератури

Найяскравішою зіркою на поетичному небосхилі є велична постать Ліни Костенко — сучасної поетеси, вдумливої дослідниці душі людської, цінностей загальнолюдських.

Що ж є вершиною найбільшої цінності в людині? Ліна Костенко відповідає на це запитання своїм романом „Маруся Чурай”. Лише любов облагороджує людину, підносить її до вершин неосяжних.

Згадати хоча б слова: „її любов сягала неба...”

Так, любов Марусі сягнула самого Всевишнього, зробила її великокрилою птахою. А Гриць Бобренко — звичайна людина, яка не здатна піднестися своєю душею до вершини такого багатства загальнолюдського, як вміння любити. Не буденно. Не просто, а талановито, тонко, романтично.

Справжня людська любов є початком для таких загальнолюдських цінностей, як доброта, милосердя, істинність, а насамперед — розуміння і відчуття краси. І саме ось на фоні цієї краси, краси слова, думки, краси почуття постають поетичні твори Ліни Костенко.

Як поетично звучать рядки поезії „Моя любове”!

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не роби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обійми!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином...

Так! Поетеса живе і творить для людини. І поезія для неї самої — „це свято, як любов”.

Та сьогоднішній день нелегкий. Адже:

Життя іде і все без коректур,

і час летить, не стримує галопу.

Але ми прийшли у цей світ, щоб „зробити щось, лишити по собі”, а не пройти в житті, як тіні. І змушує Ліна Костенко задуматись над вічною проблемою людства: людина повинна жити для людини!

І що зорю? Який засію лан?

Та головне в житті — не боятися правди, хоч якою гіркою вона б не була, не боятися смутків у житті. Тільки треба боятись одного:

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Ці слова поетеси звучать як засторога. Велика засторога для сучасного читача.

Як натхненно, заклично Ліна Костенко пише:

Любіть травинку, і тваринку,

І сонце завтрашнього дня...

Поетичне слово Ліни Костенко духовно визріле, воно — чарівне, магічне. Вміє тривожити думку, будити почуття, змушує розгледіти в людині справжнє, людське, цінне, змушує переосмислити життя. Застерігає відмовитись від „гіркого меду слова”, від потвор життя, від халтур життя. І тому поету важко. Він „шукає істин”. І тому в душі поета — вічний біль:

І щось в мені таке болить,

що це і є, напевно, Україна.

Так! Уся Україна з її красивою природою, чудовими людьми, героїчною історією болить талановитій поетесі. Хай же болить ця Україна і нам. Нехай ця любов, ця велика поезія справжньої майстрині робить нас мудрішими, благороднішими, добрішими.