Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Образ народного співця в поезії Т.Г. Шевченка - Творча робота з української літератури

Народний співець. Кобзар. Лірик. Він народився в далекому минулому з мук і страждань українського люду, ввібравши в себе його пам'ять і славу, розум і совість, мрії і прагнення. В піснях та думах народного співця лунав не особистий розпач, а вселюдський гнів, палало ціле вогнище великої любові до свого народу, історії рідної землі. Любов до пісні, до народних співців ще на зорі підхопив Тарас Шевченко і талановито проніс через усе своє життя, через усю свою творчість.

Образи народних співців зустрічаються в багатьох творах Шевченка. Єдиним твором, повністю присвяченим образу кобзаря, є „Перебендя”.

Перебендя — бездомний старий кобзар. Його притулок — широкий степ, але його люблять і поважають люди. Він уміє розмовляти з горою, вміє слухати мову моря. Одинокий співець на високій могилі виспівує свою думу і розмовляє з Богом. Його мова щира і натхнена, вона людям „тугу розганяє”. Перебендя — талановитий і безкорисливий син простого люду. Він співає всюди, де збирається народ. Адже співає і живе для людей. У цьому — його головне багатство. Народний співець — вільнолюбна, багатюща особистість. Він знає, чим догодити своїм слухачам. Часто над його сивою головою недоля жартує, але йому байдуже. То про Чалого співає, то про Гриця, то про славних запорожців.

Отакий-то Перебендя,

Старий та химерний!

Заспіває, засміється,

А на сльози зверне.

З кобзаревої пісні виткана поема „Тарасова ніч”. У ній — туга поета за долею-волею України, про яку тільки кобзарі співають. Образ народного співця у поемі — це образ талановитого співака, щирого українця, що утверджує нашу невмирущу душу, нашу пісню, героїчну славу землі-неньки.

Образ кобзаря оспіваний Шевченком і в поемі „Гайдамаки”. Співець Волох — це живе сумління народу. Він прийшов до гайдамаків, щоб уславити їхню патріотичну війну. Повстанці люблять пісні кобзаря. У них — вільний дух степу, дух непокори, душа високих могил, зворушлива сила, що веде гайдамаків у бій. А головне те, що Волох „мудро співає”, „правду старий співає”, а за свій спів не бере ніякої винагороди. Своїми піснями кобзар запалює народних повстанців до боротьби з лютим ворогом, нагадує молодому поколінню про справи предків.

У „Мар'яні-черниці” сліпий кобзар грає на розбитій кобзі. Грає і співає пісню про розбите кохання. Ця пісня — крик зболеної душі, благородної у своїх помислах і діях. Його пісня — це частина його біографії.

А з якою симпатією виводить Шевченко образ народного співця Степана у „Невольнику”! Вражає історія кохання Степана з Яриною. ,

...З турецької неволі повертається молодий хлопець на Україну. І все-таки Ярина у ньому впізнає свого коханого — Степана. Через деякий час вони одружуються. Перемагає справжнє кохання. Одруження дівчини з молодим сліпим кобзарем є свідченням того, якими улюбленцями, великим авторитетом у народі були кобзарі.

Співці-лірники зображені і в поемі „Великий льох”, їхня місія — нести в народ дух вільності, нагадати про славних мучеників за волю України, кайдани яких знайдені і розкопані з „малого льоху в Суботові”.

Народний співець поезії Шевченка — це духовно багата, безкорислива людина. Не раб, не мученик, а творець великого духу, великої справедливості, захисник знедолених, патріот і натхненник, що розніс славу по всьому світу. Це талант України, її очі, душа, її славна героїчна історія.

Тарас Шевченко брав пісні кобзарів у свою душу, щоб промовити правдиво до сучасників і нащадків своїх крізь століття, крізь віки.

Його поезія, подібно до співця-кобзаря, будить думку, тривожить душу, змушує замислитись над життям.