Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Трагізм образу матері в поемі Т.Г. Шевченка Наймичка - Творча робота з української літератури

Мати... У цьому слові схрестилися воєдино біль і тривога, любов і надія, народження й вічність. І недарма наш безсмертний Кобзар на найвищий п'єдестал своєї поезії підніс матір, оту просту жінку, що серед неволі й страждань вміла терпіти, ласкати й любити. Обділила доля Тараса Шевченка особистим щастям, не зазнав він радощів дитинства, зарано у могилу злягла його ненька. І тому слово „мати” для поета найсвятіше на землі.

Прекрасними навіть у їхньому горі малює Шевченко матерів- кріпачок, вдів, покриток. Мотив нещасливого материнства зображено в поемах „Катерина”, „Сова”, „Відьма”. Але справжнім гімном материнській любові є поема „Наймичка”.

Головна героїня поеми — безталанна Ганна. З великим співчуттям змальовує Шевченко трагедію невинної красуні, що стала жертвою розпусти офіцера-панича.

Поетову душу обпікає доля неодруженої матері, яка не мала змоги виласкати, виплекати своє дитя.

Доля Ганни — довічне страждання. Тривога за свою дитину навіки оселяється в її серці. Вона підкидає дитя заможним бездітним хуторянам, а сама стає у них наймичкою. Здається, що Ганна „рада та весела”. Насправді ж вона дуже нещасна... її муки створюють нове життя сину. У заможній хаті її дитині добре живеться. Та хіба не горе для матері — жити з сином під одним дахом і не признатися, що вона — його мати? Її любов до сина зіткана з тривог, сподівань і безоглядного жертвування собою.

Скривджена материнська душа не виносить свого горя на люди. Ганна дарує сину тепло серця і рук, але ніхто не знає таємниці її трагічної материнської любові. Син росте. Уже й пора Маркові одружуватись... Мати нишком сльози утирає.

У чужій сім'ї, у чужій хаті чужі люди справлятимуть весілля її синові! І знову стискається від болю материнське серце. Стискається воно й тоді, коли Ганна відмовляється від запрошення бути весільною матір'ю. Так буде краще для її Марка:

Ні, Марку, ніяко

Мені матір'ю сидіти:

То багаті люде,

А я наймичка... ще й з тебе

Сміятися будуть...

Ганна не може залишитися на весіллі, а мандрує на прощу в Київ молитися за Маркове щастя.

Яка велич материнської любові! Яка трагедія долі Ганни! Жити поруч з сином, дочекатися невістки, а згодом онуків — і не мати найсвятішого на землі права — називатися матір'ю.

Хто ж украв у неї домашнє тепло, сімейне щастя? Це той, хто пустив її по світу покриткою. Офіцер-спокусник лукаво звів Ганну, скривдив, зганьбив, забрав у неї молодість, єдину втіху, єдину надію — Марка, перетворив героїню у наймичку своєї долі. І Ганна, все життя страждаючи, вважає себе винною перед сином, бо пустила його у світ безбатченком. Тяжко платить за свій гріх мати. Вона тільки перед смертю признається синові, хто вона:

Прости мені, мій синочку!

Я... я твоя мати.

До глибини душі вражає покірна відданість матері, її сильна, безкорислива любов до дитини, трагічна доля нещасної жінки, котра своїм благородством, материнською святістю піднялась над світом зла, неправди й жорстокості.

Поема „Наймичка” — це поема-притча про материнську любов, здатну світити за будь-яких обставин, це притча про нечуваний героїзм материнського самозречення. І обожнює Тарас Шевченко матір-мученицю, жінку-страдницю. Хоче її бачити щасливою і на вільній землі...