Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Акорди часу - Творча робота з української мови

І щось в мені таке болить,

Що це і є, напевно, Україна.

Ліна Костенко

На розпутті велелюднім кобза грає... Вплітаються в канву дня акорди часу.

Тривоги і надії.

„Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха...”

Струнами серця промовляє у мені мій народ.

...Ген вітер калину колише.

Шепіт довкола... Тихо! Тихіше... Он — дивне обличчя Бога!

Бога?

У Бога нема обличчя!

Є сила, надія і милість... Єдина на всіх любов.

Чи знайшов ти дорогу до Храму душі своєї? Вона ж лежить через серце брата твого.

Чуєш: крізь віки — розпука Ярославни. Може, побивається вона по тобі?..

Байдужості своєї віконниці відчини.

Морок густого дня сивим плачем допікає.

„Обніміться ж, брати мої!..”

Обніміться... Хто? З ким? З яким братом?

Своя кривда у кожного.

За мурами поглухли. Сліпі у снах блукають. А той, свічкою не ставши, на віск розм'як.

Ой, болить калині рана від руки яничара!

Вистукують скроні тривожні мелодії часу.

Торги-ринки. Статки-нестатки.

Доле полинова... Діти-жебраки визбирують крихти гіркоти твоєї...

Країно-романтико! Тепла Італіє! Стогін гаремницький... Сумно ховає калина ягоди сорому.

Так! Так!

Земленько моя! Вкраїно!

Тут-бо Мойсея чекають... А скільки невпізнаних пророків ми розіп'яли?

Безликий натовп скандує безликі гасла...

Дивиться вічність у вічі... Погляду не відводь!

Мільйони безпам'ятно забутих слова чекають. Жде женця перестигла нива.

Голодного тридцять третього чорним вороном зорана.

Атомний попіл Чорнобиля стукає в серце.

Народе мій, непереможний у своїй безборонності. Ти ж Чумацьким Шляхом у книзі неба записаний. Доля твоя безсмертником проросла.

...Молитовно склала руки Берегиня. В очах її — скорбота світова. Благає мудрості дітям своїм.

Тепла і щирості — в серця захололі.

Щоб ріка життя не зміліла. Не згасала ватра рідної домівки.

Щоб вернули з розлуки матір крила українських журавлів.

Запалює голос ізверху:

„Молю вас! Благаю...”

Із сивих віків промовляє.

Болять тобі рани твого народу. Бо ти — дитя землі цієї. Зеленою гілкою у кроні дерева роду проріс.

...На розпутті велелюднім кобза грає... Голосом віків озивається в моїй душі.

Вірю в тебе, мати-страднице. Бо у жилах моїх пульсує твій новий день.

„Не криком,

не переспівом на місці,

а заспівом в дорозі нелегкій”.

Вийшов у поле орач. Вклонився низько отчій землі. Першу борозну проклав.

Злилися у неспиннному танку духи степу й синіх гір. Навіки зрослися з вітрами й сонцем.

Горить над тисячоліттями купальське вогнище.

Полум'ям сердець. Поколінь.

Невгасимим акордом величі і народу.

У розмаї Зелених свят — пісня душі моєї. Свята мелодія життя.

З роси й води тобі, рідна земле! Хай не згасає промінь віри у серцях синів твоїх сьогодні, завтра й навіки.

Здійснилася в благословенні над світом рука матері. Перехрестила долі. Віки.

...Пломеніла молитва у вечірній тиші. Єднала дітей і батьків у родину. Родини — в народ.

Вірую в одну, єдину, вільну, нероздільну Україну од віків сущу.

Вірую в українця, сина нового дня, який несе у світ любов.

Вірую у слово українське, що дарувало нам безсмертя.

Живий наш дух. І вічна його дорога.

Шлях єднання і свободи. У благодаті Божої любові.

Ген вітер калину колише.

Шепіт довкола... Тихо! Тихіше...

Схилилась мати над колискою. Росте моя Україна.