Червоне - то любов, а чорне - то журба (інтимна лірика Д. Павличка) - Творча робота з української літератури

Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Червоне - то любов, а чорне - то журба (інтимна лірика Д. Павличка) - Творча робота з української літератури

Два кольори в людській долі: червоний — любов і чорний — журба. Чергуються вони в житті, як день і ніч, як сонце і місяць, як світло і темрява. Інколи перемагає колір любові — ясніше світить вранішня зірниця, веселкою виграє небо, швидше стукає серце. А коли владарює чорний колір — тьмяніє день, насуплюються хмари, замовкають уста. У долі кожної людини ці два кольори сплелися, як „мамине життя“. І часом важко визначити, який колір переважає.

Як у житті, так і в поезії Дмитра Павличка переплітаються суперечності, контрасти. Рядки про добро і зло, любов і ненависть, пелюстки і леза, світло й пітьму лягають на папір у вишуканих і точних образах. На повну силу звучить в його поезії любов до рідного слова, до рідної матері, батька, до України, яка починається з дитинства.

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Два кольори — дві тривоги, дві чутливі струни душі, що переплелися в одному візерунку на вишитім рушнику: пам'ять про батьків і турбота за дітей.

Поезія Павличка — це згусток великої любові і ще більшої ненависті. Поет любить неньку і ненавидить біду. У вірші „Дві ялинки“ він змальовує, як у передноворічний вечір хлопчик продає ялинку, бо „треба купити бараболі матері хворій своїй“.

Любов до рідної мови народжує ненависть до ворогів, бо в них не вистачило сказати:

Материнської не чути мови —

Ото була б загибель — смерть моя.

Світлі і яскраві тони вплітаються у візерунок поезії, коли Павличко пише про любов, це святе і вічне почуття. Любов несе не тільки радощі, але і муки, страждання. Вона буває болюча, нероздільна, про що поет із сумом говорить:

Я стужився, мила, за тобою,

З туги обернувся мимохідь,

В явора, що, палений журбою, —

Один між буками стоїть.

Про високі почуття любові читаємо в поезії „Коли ми йшли удвох з тобою...“, у збірці „Таємниця твого обличчя“. У пориві кохання поет ніби зливається із красою природи:

Радуйся, дівчино, разом зі мною

Сонцем і ясною голубизною,

Ласкою ляготу, листки на кленах

Білою стежкою в травах зелених.

Та чорною ниткою снується зрада, про яку йдеться в поезії „Чого ти мною так гордуєш“. Червоне, чорне, журба, радість... Навіть на маминому рушнику, вишитому з великою любов'ю, пробивається чорний колір розлуки.

Куди б не доводилося йти, де б не закинула доля поета, він завжди з собою мав „згорточок старого полотна“, на якому воєдино переплелись:

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

І не від'єднати ніколи чорного від червоного. Якщо є зустріч — буде розлука, якщо є радість — буде печаль, якщо є перший крок — буде й останній. Не треба просити Бога забрати чорні кольори з життєвої дороги, треба просити сили і терпіння, щоб знести те, що вишите на рушнику долі.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.