Українська мова та література - шкільні твори 2018 рік

Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси і таланту українського народу - Творча робота з української літератури

Хочете серцем доторкнутися до поетичної біографії України — прочитайте „Марусю Чурай“, бо Маруся — це голос нашої землі, її совість, її пісня.

Бувають, може, й кращі голоси, але такого другого немає, бо немає в світі другої Полтави, другої України.

Ліна Костенко любовно виписує образ народної співачки, втілюючи в нього талант і моральну красу нашого народу, нашого краю. Маруся підноситься над своїм середовищем, духовна вищість її відчутна у кожному рядку.

Марусю не можуть осудити навіть ті, що хочуть цього. Звинувачуючи її, вони оправдовують, бо ніхто не в силі вбити в пісні слово, заступити сонце, вилити бруд на небесну зорю. А Маруся була для України її солов'їною піснею, її душею, її чистою зорею-сльозою, її вічним болем, її перемогою.

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

В очі суддям і всьому суспільству кинув Іван Іскра щасливі слова:

Людей такого рідкісного роду

Хоч трохи, люди, треба берегти!

Прислухаймося до його голосу. Не повторімо помилок історії. У нас чомусь так ведеться, що ми розумних людей цінуємо вже аж тоді, коли вони назавжди відходять від нас.

Чи знали ми про ту саму Чураївну літ десять—двадцять тому? Звучало Марусине „За світ стали козаченьки“, а ми, того не підозрюючи, говорили: народна пісня.

Так, вона справді була виспівана народною душею. І яку ж треба було маги совість, щоб навіки закрити вуста Марусі, а з її піснею йти у бій!

Навіть сам гетьман України роздумує над долею співачки:

Її пісні — як перло многоцінне...

Таку співачку покарать на горло, —

Та це ж не що, а пісню задушить.

Хмельницький кидає виклик судові:

За ті пісні, що їх вона складала,

За те страждання, що вона страждала

Не вистачало б городу Ростові,

Щоб і вона ще страчена була!

Тож відпустити дівчину негайно

І скасувати вирока того...

А вона стояла, байдужа і горда, бо для неї „найтяжча пора звалася життям“.

Її обмануто, зраджено, та не вбито в ній її вічної любові.

Любились ми, не крилися. У мене

душа, було, піснями аж бринить.

У цій любові щось було священне,

таке, чого не можна осквернить.

Вона не зневажила Гриця, вона не могла йому простити, бо гордою була в своїй любові.

... Я за тебе, Грицю, не піду.

Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Зрада народжувала в душі зневагу, зневіру, а не спів, а її пісні були зроджені великою любов'ю, яка „чолом сягала неба“.

Якби Маруся простила Гриця і вийшла за нього заміж, вона б стала просто жінкою, а світ би втратив пісенну душу України.

Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне — вселюдське.

Душа Марусі Чурай — це світ вічних мотивів духовного життя народу. Трагедія Марусі — це трагедія всієї України, зрадженої, покинутої, але гордої і нескореної, а пісня Чураївни — це невмирущий талант українського народу.