Учнівські твори з української літератури

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

Карпо Летючий — гідний „потомок славних запорожців (за фантастичною казкою І. Нечуя-Левицького „Запорожці“)

XIX століття. Злиденні сірі будні українського народу. Заборона на все українське, знищення Запорозької Січі, навіть мови рідної. За розмови українською мовою в духовному училищі, в якому навчався майбутній письменник І. Нечуй-Левицький, можна було „удостоїтися“ таблички на шию з написом: „За мужичі слова“.

Та знущання царських посіпак над українською мовою не витравили з душі юного бурсака любові дорідного слова, до традицій та історії України. 1. Нечуй - Левицький усвідомлював прагнення простого люду почути легендарні оповіді про історичне минуле українського народу, тому й написав фантастичну казку „Запорожці“.

Очима свого героя — лоцмана Карпа Летючого 1. Нечуй-Левицький зображує запорожців незвичайними людьми: „такі вони були високі, рівні, дужі! Такі вони були гарні на вроду, що він таких людей не бачив ні між панами, ні між простими селянами“.

Та і Карпа письменник наділяє всіма чеснотами, називаючи героя „потомком славних запорожців“, який „мав увесь хист, усю вдачу запорозьку“. І. Нечуй-Левицький характеризує хлопця не лише як „гарного з лиця, гарного зі стану“, але й сміливого прудкого лоцмана через пороги Дніпра.

Письменник показує любов Карпа Летючого до свого краю, до суворої стихії. Навіть опис зовнішності героя під час переходу через пороги автор подає з замилуванням „сміливою і гордою душею“. Карпо неначе міряється силою і прудкістю з самим Дніпром, а читач Карповими очима і душею проймається почуттям тривоги: „встали з води дванадцять Дідових лав— страшних, сердитих, біснуватих. Карпове серце дуже застукало в грудях“. Описуючи стихію води, І. Нечуй-Левицький вдається до чисельних народних порівнянь, які підсилюють сприйняття могутності ріки: „білий гребінь, неначе біла грива величезного коня“, а поріг — „Дід усе ревів і стогнав усе дужче і дужче, неначе десь ревла череда волів, неначе десь стріляли з гармат або дзвонили в великі дзвони“.

Але Карпо Летючий сміливо бореться зі стихією, недарма ж він потомок запорожців! І навіть трагедію відважного лоцмана І. Нечуй-Левицький зображує зачаровано, фантастично, як і єдиноборство героя з Дніпром. Карпо Летючий попадає у „той світ“, де все, „як рай“: „пишний рожевий кущ“ все місце „зеленіло гаями, лужками, садками, виноградом“...

І тут вже знаходяться герої українського народу — запорожці, які ставляться з повагою до старших людей, а також приймають у свою громаду хлопця.

Карпо Летючий — гідний потомок своїх пращурів-козаків, він, як і козаки, любить свою Батьківщину, її природу, сміливий, рішучий, вольовий, як і легендарні козаки-лицарі України, тому і відправляє автор своїх героїв у фантастичний зачарований рай, так схожий на рідний край.