Найкращі учнівські твори

Твір - Думка народна у романі Л. М. Толстого „Війна і мир” - 10 клас - ЛЕВ ТОЛСТОЙ - ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У 1869 році з-під пера Л. М. Толстого вийшов один з геніальних творів світової літератури — роман-епопея „Війна і мир”. За словами І. С. Тургенєва, „нічого кращого в нас ніколи не було написано ніким”.

„Щоб твір був гарним, треба любити в ньому головну, основну думку. У „Війні і мирі” я любив думку народну, внаслідок війни 1812 року”, — говорив Лев Толстой.

З цього висловлення випливає те, що письменник вважав „думку народну” головною, основною думкою роману.

„Я намагався писати історію народу”, — говорив Толстой. Головний герой роману — народ; народ, кинутий у непотрібну і незрозумілу йому війну 1805 року, народ, що піднявся в 1812 році на захист батьківщини і розгромив у визвольній війні величезну ворожу армію на чолі з непереможним доти полководцем.

У романі більше ста масових сцен, у ньому діють понад п’ятсот поіменно названих людей із народу, хоча значення образу народу визначається не кількістю масових сцен, а народною ідеєю. Найважливіші події роману оцінюються Толстим з народної точки зору. Народну оцінку війни 1805 року виражає письменник словами князя Андрія: „Чому ми під Аустерлицем програли бій?.. Нам там нема чого було битися: скоріше хотілося піти з поля бою”. Народна ж оцінка Бородінського бою дана автором наприкінці третього тому роману: „Моральна сила французької атакуючої армії була виснажена. Не та перемога, що визначається підхопленими шматками матерії на палицях, які називають стягами, і тим простором, на якому стояли і стоять війська, — а перемога моральна, та, що переконує супротивника в моральній перевазі свого ворога й у своєму безсиллі, була здобута росіянами під Бородіном”.

„Думка народна” усюди є присутньою у романі. Ми її відчуваємо й у нещадному „зриванні масок” при зображенні Курагіних, Ростопчина, Аракчеєва, Друбецького й інших.

Ще більш повно „думка народна” відчувається в тих главах роману, де зображуються герої, близькі до народу або ті, що намагаються зрозуміти його: Тушин і Тимохін, Наташа і княжна Марія, П’єр і князь Андрій — усі ті, кого можна назвати „руськими душею”.

Людиною, яка втілила в собі дух народу, Толстой зображує Кутузова. Кутузов — справді народний полководець. Таким, хто виражає потреби, думки і почуття солдат, він виступає під час огляду під Браунау, і під час Аустерлицького бою, і особливо під час Вітчизняної війни 1812 року. „Кутузов, — пише Толстой, — усією російською сутністю своєю знав і почував те, що почував кожний російський солдат”.

Кутузов для Росії — своя, рідна людина. Під час війни 1812 року усі його зусилля спрямовані до однієї цілі — очищення рідної землі від загарбників. „Важко уявити собі ціль, більш гідну і більш збіжну з волею всього народу”, — говорить письменник.

Від імені народу Кутузов відхиляє пропозицію Лористона про перемир’я. Він розуміє і неодноразово говорить, що Бородінський бій є перемога; розуміючи, як ніхто, народний характер війни 1812року, він підтримує запропонований Денисовим план розгортання партизанських дій.

Кутузов — носій народної мудрості, виразник народних почуттів. Його відрізняє „надзвичайна сила проникнення в зміст явищ, що відбуваються, а джерело її лежить у народному почутті, яке він носив у собі в усій своїй чистоті і силі”.

Тільки визнання в ньому цього почуття змусило народ вибрати його проти волі царя головнокомандуючим російською армією. І тільки це почуття поставило його на ту висоту, з якої він спрямовував всі сили не на те, щоб вбивати і винищувати людей, а на те, щоб рятувати і берегти їх.

Але особливо яскраво „думка народна” виявляється в зображенні героїзму і патріотизму російського народу у Вітчизняній війні 1812 року. Толстой показує надзвичайну стійкість, мужність солдат і кращої частини офіцерів. Він пише, що не тільки Наполеон і його генерали, але всі солдати французької армії відчували в Бородінському бої „почуття жаху перед ворогом, який, загубивши половину війська, стояв так само грізно наприкінці, як і на початку бою”.

Війна 1812 року не була схожа на інші війни. „З часу пожежі Смоленська почалася війна, що не підходить ні під які давні перекази”, — писав Толстой. Він показав, як піднялася „дубина народної війни”, намалював численні образи партизан, зобразив патріотизм мирних жителів, що лишали Москву, що кидали і знищували своє майно.

Отже, читаючи роман, ми переконуємося, що письменник про великі події минулого, про війну і мир судить з позиції народних інтересів. А це і є та „думка народна”, яку любив у своїй безсмертній епопеї Толстой і яка освітила немеркнучим світлом його геніальний твір.