Рідна земля в поезії А. Малишка - 11 клас - АНДРІЙ МАЛИШКО - ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Найкращі учнівські твори

Рідна земля в поезії А. Малишка - 11 клас - АНДРІЙ МАЛИШКО - ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андрія Малишка називали людиною з вогнистим темпераментом. Про що б не писав він, усьому віддавався палко і рвучко. Жадібність до життя проявлялась у нього як прагнення охопити весь безмір людського існування, поринути в глибини народного духу, пізнати вічні таємниці природи. Він багато працював, але не встигав висловити все, що бачив, відчував, мислив. Гарячі рядки Малишка міняться і живуть, як жарини у вогнищі.

Україна Малишка — насамперед люди. Батьківщина уособлюється в образі матері („Материнська”), дядька („Дядько мій, Микита-чорнокнижник”), кашовара („Кашовар”)... Малишко може написати „лист до гречки”, розмовляти з „хмариною в небі голубім”, підслухати, як бусел „розмовляє про діток”. Палка любов до Батьківщини поєднана в нього з глибоким знанням її, тому Малишкові відкриваються найпотаємніші куточки і народної пам’яті, і людської душі, і незбагненної природи.

Разом з Україною горівши і не згорівши в полум’ї війни, Малишко створює вірші, в яких заклик до битви поєднується зі скорботою по знівеченій матері- землі.

   І Дніпро заревів:

   — Мною кривду стару не забуто,

   А нової наруги я вічно катам

   не прощу!

Незабутні слова вірша „Україно моя!” — це роздум над тим, що є для людини Батьківщина, зізнання в любові і присяга на вірність:

   Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

   Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

   Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

   Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

Горе й щастя держави складається з горя і щастя кожної людини, розуміє Малишко. Він створює проникнуті теплим співчуттям образи людей, чиє життя розтоптала війна.

Сповнений жалю голос поета наче плаче над матір’ю:

   Не плачте, мамо, не треба,

   Вже не вернути сина.

   Он він лежить під тином,

   Скроня злегка у крові.

Немов усе життя, зґвалтоване катами, кричить у вірші:

   — Ми знаємо, знаєм,

   знаєм — кричать

   пеньки обгорілі

   із хати, з комори, з клуні

   в сльозах і в горі твоїм.

Віра у свій народ надає оптимістичної ноти найважчим поезіям. А якою піднесеною радістю лунають рядки, сповнені віри в щастя, у розквіт звільненої України:

   Вставай, моя рідна, розлуки доволі,

   Які ми з тобою ще будем багаті —

   Веселкою в небі, барвінком у полі,

   Розплатою-люттю при спаленій хаті.

Андрій Малишко ніколи не забував, через який жах пройшла Україна. Ледве не втративши її, він ще більше цінив кожен лист її тополь, кожну райдугу в її небі. Вчив цінити Батьківщину нас, тих, хто читає його вірші.