Всі публікації щодо:
Гончар Олесь

Найкращі учнівські твори

«Бережіть собори ваших душ» за романом Олеся Гончара «Собор»

Варіант 1

Годинник вічності вже відрахував останні хвилини другого тисячоліття, коли перелякане людство чекало кінця епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми — голод і перенаселення, ядерна катастрофа й екологічна криза. Та чи не найважливішою серед них є проблема втрати духовності. На мій погляд, найстрашніше, що може статися з людиною — це духовна пустота, моральна деградація людей, перетворення їх на ситі й тупі машини, пристосовані тільки для задоволення матеріальних потреб.

Проблема відродження втраченої духовності гостро постала сьогодні перед людством. Наш народ духовно обкрадений, байдужий до рідної мови, культури, історії. Винищення духовних святинь — соборів, вишитих рушників, сорочок, мови, обрядів — почалося ще в 30-ті роки. Народжувалися цілі покоління рабів, духовних мерців, бо знищувалися церкви. Але через декілька десятків років, несподівано, як набат, пролунав на всю Україну голос Олеся Гончара. У романі „Собор” письменник порушує болючі проблеми збереження природи, історичних святинь, культурної спадщини народу.

Головним образом роману є собор — символ людського духу, чистоти, людяності, віри в прекрасне й неземне. О. Гончар випробовує всіх дійових осіб їхнім ставленням до цього собору, вимірює їхні чесноти, духовність. І тоді ми бачимо справжні обличчя героїв.

Ми знаємо, що собор — це християнський храм, куди приходять люди, щоб очистити свою душу. Це добро, краса, сама чистота й духовність. Ці слова не є пустими для Миколи Баглая, який переймається долею селища Зачіплянки, хвилюється про збереження пам’ятки архітектури. Але йому протистоїть Володька Лобода, який на місці собору хоче збудувати кафе, щоб те приносило прибуток. Нестримна мрія Володьки — зробити собі кар’єру й сидіти в кабінеті з такими пухнастими килимами, щоб навіть кроків не було чутно. Лобода не має нічого святого. Навіть рідного батька віддав у будинок для ветеранів.

На захист собору, протистоячи руйнівній силі свого часу, виступає Дмитро Яворницький, який не дозволяє махновцям удертися в собор. Учитель Хома Романович теж виступав на захист собору, за що опинився в засланні.

Навколо собору відбуваються найпрекрасніші події з життя мешканців Зачіплянки. Зародилось ніжне та щире почуття між Миколою та Єлькою. Радіє щастю інших Ізот Лобода, який до кінця свого життя робив людям тільки добро.

Собор присутній на кожній сторінці роману, у роздумах героїв, у схвильованих словах автора. Храм, якжива істота, стоїть на сторожі духовних цінностей. Прощаючись із Зачіплянкою, ми бачимо його вже іншим: „...не видно облуплености, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу. Усе він бачить і бачив усе. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусноповний і чистий...”.

Духовні цінності не можна вимірювати їжею чи речами, адже нашим душам потрібні любов, доброта, милосердя, тобто все, що робить людину кращою, піднімає над мізерним і буденним у вищі сфери духу.

Устами своїх героїв Олесь Гончар закликає нас берегти собори совісті, щирості, краси, правди, любові до людей: „Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..” І якщо ми всі прислухаємося до цих слів, то мине загроза духовної пустоти, загроза перетворення людей на нелюдів. Лише глибоке усвідомлення всіма нами значущості духовних потреб і устремлінь допоможе кожному прийти до божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного.

Варіант 2

Але найстрашнішим ворогом, якого ти зустрінеш, будеш завжди ти сам.

Ф. Ніцше

Життя людини… Скільки доброго та злого зустрічається їй на шляху, скільки доріг відкривається перед нею. Але куди йти, який саме шлях обрати, — це може вирішити лише кожен окремо саме для себе. У житті завжди є протиріччя між матеріальним і духовним, високими пориваннями та буденною прозою. І, мабуть, саме від людини, від величі її душі та серця залежить те, як вона буде жити, які закони — матеріальні чи моральні — стануть для неї взірцем.

О. Гончар — видатний письменник, у романах якого м зустрічаємо людей дуже різних, але таки ж справжніх, реальних, які ніби живуть поряд з нами. У романі «Собор» автор знайомить нас з багатьма людьми, одні з них прагнуть багатства і високих посад, інші — просто спокою, дехто — горіння, життя, яке б не стояло на місці… Головна героїня роману — Єлька -   один з найпривабливіших образів. Я маю на увазі не лише вроду дівчини, а ще й красу її душі. Навіть розтоптана, осміяна всіма, вона не втрачає віру в людей, не перестає боротися за своє щастя. Дівчина не розуміє, чому гірка помилка, яку вона скоїла досить давно,  має переслідувати її все життя. Невже вона не поплатилася за неї сповна, вислуховуючи образливі слова односельчан та помічаючи на собі чиїсь недобрі гострі погляди?! Єлька прагне розпочати нове життя, життя без бруду та горя.  Вона зрозуміла, що в житті головне. Дівчина прагне відновити собор своєї душі, як і той сільський собор, який давно вже розвалюється та занепадає… Тож Єлька, яку у селі вважають аморальною, має чистішу душу, ніж більшість її односельців.

«Бережіть собори душ своїх!»  —  так мовив учитель молодятам. І мені здається, що ці хлопець і дівчина їх збережуть. Якщо вже Єлька та Микола змогли вистояти, пережили стільки всього, залишивши свої душі кришталево ясними, то далі, ідучи по життю удвох, вони собі не зрадять.

Але чи мало таких людей, для яких уже не залишилось нічого святого? Їм нічого не варто спалити святиню, «розтоптати» героїчне минуле своєї землі. У таких людей уже не залишилось «соборів душ», у них взагалі і душ не зосталось — вони вмерли , у муках зсихаючись від страшних, потворних вчинків своїх господарів. Саме таким — бездушним та безбожним — бачимо ми В. Лободу. Це один з чудових прикладів того,  до чого може довести людину кар’єризм, жадібність, бажання влади. Володька занапастив свій собор душі, а, можливо, з нього вийшла б чудова людина з високими пориваннями і великою метою у житті. Це жахливо, коли розумні люди втрачають себе на пусті, нікчемні, нікому не потрібні вчинки.

Тож саме від нас залежить, яким буде наш «собор душі»! 

Варіант 3

Олесь Гончар — великий знавець людських душ. І свій чудовий роман «Собор» він присвятив звичайним людям, нам, у надії, що ми оберемо шлях відродження. У сподіваннях, що ми будемо творити, а не руйнувати, що людство збереже пам’ять, історію і цим наповнить життя цінностями високими і світлими — моральними цінностями.

У ті часи, які змальовує автор у романі, мораль була на щабель вище, ніж зараз. І тому, мабуть, так поставилися односельці до  Єльки  після «ночі її падіння». Дівчину майже перестали вважати за людину, її раз і назавжди повикреслювали матусі із можливих майбутніх невісток, принижували, зневажали, пророкували: «Тільки й ростуть із таких повійниці!». А про те, що винна не тільки вона, забули начисто. То хіба ж це більш морально? Люди, самі того не розуміючи, штовхали Єльку униз, туди, де вона очерствіє і перетвориться вже дійсно на таку, котрою її вважали. Односельці водночас проявили неначе б то мораль — осудили дівчину за ганебний вчинок. А з іншого боку проявили себе як бездушних, черствих людей: не змогли ні зрозуміти, ні допомогти… Їхні душі були однобокими, вони не зберегли тієї первісної краси, яка була надана їм від природи.

Єлька, після того, що трапилося, зненавиділа бригадира, зненавиділа свої Вовчуги, зненавиділа себе… Та хоча  й обливали її багнюкою, її душа залишилась чистою і ясною. Ніщо не змогло заплямувати її незайману душу! Тому, мабуть, що омивала вона її рясними тихими сльозами щирого каяття — не про таке кохання Єлька мріяла, не такою уявляла любов…

І лише познайомившись з Миколою Баглаєм  зрозуміла Єлька, що є ще добрі люди, серця яких не скам’яніли. Такі люди спроможні на щирі почуття, на красиві, величні вчинки заради любові, заради інших. «І яке тільки людське серце! Ти його порань, до гарячої крові порань, а воно знову відживе, знову стає добре і ніжне.» Так сталося і з Єлькою. Микола ж знайшов у Єльці свою долю. Він, не озираючись на її минуле, віддав своє серце і всю свою любов  цій дивовижній дівчині, чим і порятував її зранену душу. 

Тож собори душ Миколи і Єльки були порятовані одне одним, вони відродилися і житимуть ще довго. Та деякі з соборів наших душ схожі на такі захламлені та забуті, як собор у Гончара. Ми втрачаємо духовність, думаючи лише про матеріальну вигоду та про користь. Ми перестали думати про історію, нашу спадщину, про минуле — а це ж наше коріння, і без нього не буде майбутнього! Тож заклик берегти собори душ є дуже актуальним і сьогодні, у наш час новітніх технологій та Інтернету.

Варіант 4

Собори душ… Іноді вони схожі на такі засмічені і забуті, як собор у Олеся Гончара. Ми забуваємо про духовність, втрачаємо найголовніше — моральність, наше людське єство.

Навіть  Єлька не втратила людську чисту душу  у найтяжчих випробуваннях,  а ми губимо просто так … Єлька — головна героїня роману — вчинила прикру помилку, яка вилилась їй каяттям і розпачем. Те, що це була саме страшна помилка, а не світле кохання, зрозуміла вона вранці після тієї ночі, яка здалася їй, лише здалася, «хмелем кохання». Її вразив власний вчинок, вона була спустошена і розбита — дівчина, яка загубила свої  мрії у найтемнішій з усіх ночей. Можливо, Єлька не витримала б того пекла, яке чекало на неї у Вовчугах, але їй допоміг у цьому страшному випробуванні, як це не дивно, собор. Саме він, а вірніше, маленька його частинка, яка ще не була захламлена, «мовби втягувала, всю душу Єльчину втягувала, як вир». І дівчина зрозуміла, що це і є краса, і що якщо вже кохання — то щоб такого ж цілющого і прекрасного, як «той небесно-блакитний вир під купольної висоти». До собору летіла Єлька думками у найтяжчі часи, і саме тут зустрілася вона зі своєю мрією.

Допомогти Єльці відродитися , крім собору, допомогло ще й кохання. Адже Микола не просто покохав дівчину, він прийняв її такою, якою вона була, не згадуючи минулого, сміливо йдучи у майбутнє…

Берегти собори душ, як вчив старий вчитель Єльку з Миколою, ми також маємо і сьогодні. Адже зараз мораль занепадає — ми її просто втрачаємо, вона здається нам непотрібною.  Не потрібна мораль — хто тепер звертає на неї увагу. Не потрібна чесність — без неї жити легше. Не потрібна краса — ніколи, не до неї… А ще нам не потрібні природа, історія, пам’ять, віра… Чи не так?.. А чи усвідомлювали ті, хто роздирав, шматував стіни соборів та церкві, що вони нищать своє ж життя, минуле свого народу, своєї землі?! А ким є людина без минулого, чим є країна без історії?! Про це питає нас автору своєму романі, треба лише трішечки глибше вдуматися в його слова. Олесь Гончар намагається розкрити нашому поколінню очі на справжні цінності життя. Він доводить, що люди, які вважають себе культурними, але не цінують того, що мають, ніколи не досягають справжнього щастя. Але коли дивишся на пам’ятки, які залишили нам предки, то раптом розумієш, що такого більш ніколи неможливо буде створити. Жоден собор не схожий на інший, кожна людина неповторна на Землі. І хіба не допомагають нам берегти «собори душ» ті собори, які ще зберегло людство?!

Я вважаю, що роман «Собор» мають прочитати всі. Він допомагає зрозуміти важливість історії у долі людини. Бо ж «каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити. Людині дано пам’ять, що сягає у віки, тому вона й людина…»

Варіант 5

Головним персонажем роману О. Гончара «Собор» є не людина чи декілька героїв, а саме Собор. У творі він став символом віри в неземне і прекрасне, символом людяності і чистоти душі. Письменник вимірює духовність і чесноти дійових осіб роману саме ставленням до собору. Це дає нам можливість побачити справжні обличчя усіх героїв.

Добре відомо, що собор — це християнський храм, до якого приходять люди заради очищення душі. Це духовність, краса, добро і сама чистота. І ці слова не були пустими для Миколи Баглая, який переймався долею рідного села Зачіплянки і хвилювався про збереження пам’ятки архітектури. В цьому йому протистояв Володька Лобода, який на місці собору хотів збудувати сучасне кафе і тим самим заробляти гроші.

Найзаповітніша мрія Лободи — зробити кар’єру і мати кабінет з пухнастими килимами, де навіть кроків не було б чутно. Ця людина не мала нічого святого, адже навіть від свого рідного батька він відмовився і здав його до будинку ветеранів.

Протистоячи руйнівній силі часу, на захист собору виступає і Дмитро Яворницький. Ризикуючи життям він не дозволив махновцям удертися в середину собору. Поряд з ним за збереження храму виступав і вчитель Хома Романович, за що і був засуджений та опинився у засланні.

Але навколо собору відбуваються не тільки страшні, але й найпрекрасніші події, пов’язані з життям зачіплянців. Саме тут зародилося кохання Миколи та Єльки. Саме коло собору радів їхньому щастю Ізот Лобода, який усе своє життя робив оточуючим тільки добро.

Собор, як справжній головний герой, присутній майже на кожній сторінці роману. Він зустрічається у схвильованих словах автора, у роздумах героїв. Він, немов жива істота, багато десятиліть стояв на сторожі моральних та духовних цінностей. А прощаючись з селом та собором, читач бачить його дещо іншим, бо «не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу. Усе він бачить і бачив усе. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, повний і чистий».

Духовні цінності неможливо вимірювати речами, їжею або грошима, адже душам людей потрібні милосердя, любов і доброта, тобто все те, що робить нас кращими, підіймає нас над буденним і мізерним у високі духовні сфери.

У своєму романі О. Гончар устами героїв закликає читачів берегти прояви любові, правди, краси, щирості і совісті: «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..». І якщо кожен з нас прислухається до цього заклику, то загроза перетворення людей на нелюдів, загроза духовного спустошення обов’язково мине. Тільки глибоке усвідомлення нашими сучасниками та майбутніми поколіннями значущості духовних устремлінь і потреб допоможуть кожному з нас прийти до божественного, до безсмертного, до прекрасного в собі самому.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.