„Люблю слова. Їх музика іскриста...” - 11 клас - ЛІНА КОСТЕНКО - ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Найкращі учнівські твори

„Люблю слова. Їх музика іскриста...” - 11 клас - ЛІНА КОСТЕНКО - ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Перше знайомство з Ліною Костенко зворушило мене до глибини душі. Яка душевна чистота й глибина думки, яка досконалість у володінні словом! Яка спорідненість душі й думок з таким уже знайомим словом Лесі Українки!

Слово нашої сучасниці, обрамоване в яскраву художньо-естетичну форму, виступає потужним носієм духовної енергії народу, змушує задуматися над багатьма проблемами життя, по-філософськи підійти до їх вирішення.

Викликає повагу до поетеси те, що вона ніколи не йшла на угоду з тоталітарним режимом, „не поклала лжу на струни”. Мало того, вона завжди могла (і вважала це своїм моральним обов’язком) подати руку допомоги своїм опальним друзям.

Л. Костенко поєднала в собі кращі риси митця — суворого ревнителя національних традицій, духовного донора української культури. Вона „не зміняє совість на харчі”, бо „душа її у Бога на плечі”. У поетеси слово — вчинок, а життя — як слово. В одній із збірок „Веди мене шляхетними шляхами” були вміщені „Летючі катрени Ліни Костенко”. Вони привертають до себе увагу розмаїтою тематикою. У катренах переплелося особисте світовідчуття із загальнонародним, їх позначає розуміння важливості збереження моральності, щоб не спустошив наші душі духовний Чорнобиль:

   Дозиметром не виміряєш дози

   Тотального спустошення душі.

   Історія лягає під бульдозери,

   Сучасний світ штампує фетиші.

Вражає у творчості цієї жінки те, що вона, маючи прикмети чоловічого стилю поведінки, враз може бути такою зворушливо ніжною й незбагненною. Поетеса гостро відчуває свою єдність із усім світом, причетність до страждання кожної людини, тварини й навіть билинки, свою відповідальність за цей світ:

   Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

   Він добре вам зіграв колись мою присутність.

   Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

   І, може, це і є моя найвища сутність.

Або ще так, довірливо і водночас упевнено:

   Мене ізмалку люблять всі дерева,

   і розуміє бузиновий Пан,

   чому верба, від крапель кришталева,

   мені сказала: „Здрастуй!” — крізь туман.

   Чому ліси чекають мене знову,

   на щит піднявши сонце і зорю.

   Я їх люблю. Я знаю їхню мову.

   Я з ними теж мовчанням говорю...

Роль поезії в житті людини неодновимірна, вона вбирає в себе кожен прояв людини, кожен рух чи думку. Тому ось як визначає своє поетичне кредо Ліна Костенко:

   Поезія — це свято, як любов.

   О, то не є розмова побутова!

   І то не є дзвінкий асортимент

   метафор, слів, — на користь чи в догоду.

   А що, не знаю. Я лиш інструмент,

   в якому плачуть сни мого народу.

Поезія стає справжньою таїною, вищим покликанням, яке кличе за собою, завдаючи страждань, даруючи радість, наповнюючи глибиною, змушуючи до відповідальності за кожне сказане тобою слово.