Всі публікації щодо:
Зарубіжна література

Найкращі учнівські твори

Я хочу быть понят своей страной - ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ

У великого російського поета XIX століття М. О. Некрасова є чудові слова:

   Кто живет без печали и гнева,

   Тот не любит отчизны своей.

Поет Володимир Маяковський жив із „сумом і гнівом” і любив палко свою вітчизну.

Мотиви суму, незадоволеності, самотності, невпорядкованості в особистому житті звучать у багатьох творах його любовної лірики.

Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. У віршах молодого поета вражав незвичний зміст і приголомшуюча поетична новизна, — те, що лякало сучасну йому критику, яка не бажала зрозуміти і пояснити цю новизну.

Світ не розкриває свої таємниці перед поетом, і він спантеличено запитує:

   Послушайте!

   Ведь, если звезды зажигают —

   значит — это кому-нибудь нужно...

   Значит — это необходимо,

   чтобы каждый вечер

   над крышами

   загоралась хоть одна звезда?!

Недосконалість життєвого устрою, різка невідповідність мрії і дійсності породжували здивовані запитання.

Вірш із назвою „Нате!” знайшов свого адресата і зробив саме ту дію, на яку автор міг розраховувати.

Також у розладі з дійсністю і мріями про майбутнє народилися і рядки, до яких треба особливо прислухатися, бажаючи зрозуміти життя й особистість Маяковського, його творчість:

   Грядущие люди!

   Кто вы?

   Вот —я,

   весь

   боль и ушиб!

   Вам завещаю я сад фруктовый

   моей великой души!

Це голос молодого Маяковського. Звернемо ж увагу на те, який контраст споконвічно терзає душу поета. Він „весь” — „боль и ушиб” — повертає „сад фруктовий” для прийдешніх людей. У цих рядках — ідея жертовного служіння людям, що характерна для класичної російської літератури.

Хрестоматійний образ Маяковського, „агитатора, горлана-главаря”, здається, не припускає думки про душевну слабкість.

Поет у зрілу пору не любив виносити на люди душевну смуту, „становясь на горло собственной песне”.

Але душа видає себе, вона радіє, обурюється і кровоточить. Бездушна поезія не поезія.

Один із найчудовіших творів Маяковського, на мій погляд, поема „Про это”. Вона про себе і про любов, поема, у якій найяскравіше і глибше, ніж в інших, написаних пізніше поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського.

Були і ранні поеми про кохання („Облако в штанах”) , була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема „Люблю”. Поет тоді переживав пік свого почуття до Л. Ю. Брік, тому і був упевнений:

„Не смоют любовь ни ссоры, ни версты. Продумана, выверена, проверена”.

Але в дійсності кохання, особисте життя принесли поету, який дуже тонко все відчував, тільки страждання.

Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді — незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам у поеті, тому що це — загальнолюдські цінності. Мене зворушують його проникливі рядки про любов до звірини:

   Я люблю зверье.

   Увидишь собачонку —

   тут у булочной одна —

   сплошная плешь, —

   из себя

   и то готов достать печенку,

   Мне не жалко, дорогая,

   ешь!

А ось мені поет-горлан, поет-трибун, поет-провісник , що живе у XXI столітті і переживає усі складні і трагічні події, не зовсім зрозумілий.

Чому? А от чому: він мріяв про прекрасне „коммунистическое далеко”, славив „трижды отечество, которое будет”, а що ж зараз? Що славити, кого славити і за що?

Далеке майбутнє, XXX століття уявляв Маяковський у своїх віршах. Як не квапив життя, як не вірив у комуну біля воріт, а порятунок від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє:

   Ваш

   Тридцатый век

   обгонит стаи

   сердце раздиравших мелочей.

   Нынче недолюбленное наверстаем

   звездностью бесчисленных ночей.

І знову Маяковський-романтик вимовляє слово про кохання.

Про кохання, яке б не було „служанкой замужества, похоти, хлебов”, про кохання, яке б заповнило собою всесвіт і „чтоб вся на первый крик „Товарищ!” — оборачивалась земля”. Таким подавав, таким хотів бачити кохання Маяковський. Йому не було дане щастя пізнати таке кохання: уся справа в тому, що в кожному любовному романі є, принаймні, два персонажі, від яких рівною мірою залежить його доля.

Такий Маяковський зрозумілий і близький нам і сучасний.

Маяковський-сатирик — теж наш сучасник. Сатира у творчості поета — це „кавалерия острот”, що підняла „рифм отточенные пики”, це найулюбленіший вид зброї.

„Очень много мерзавцев ходят по нашей земле и вокруг, — відзначає поет у вірші „Разговор с товарищем Лениным”. „Окрутить их, разоблачить перед лицом народа” — таку задачу ставить перед собою Маяковський-сатирик.

І він гостро висміював усі негативні прояви в радянському побуті („О дряни”, „Любовь”, „Пиво и социализм”), боровся з бюрократизмом в установах („Прозаседавшиеся”, „Фабрика бюрократов”), виступав проти пережитків капіталізму у свідомості людей („Трус”, „Ханжа”, „Подлиза”, „Сплетник”), завдавав нищівних ударів царству долара, міжнародним убивцям і підпалювачам нової війни.

Маяковський у вірші „Столп” хоче, щоб „критика дань носила”, хоча „очень много разных мерзавцев ходят по нашей земле и вокруг..., целая лента типов тянется: волокитчики, подхалимы, сектанты, пьяницы”.

У наші дні слова з вірша „Прозаседавшиеся”: „О, хотя б. еще одно заседание относительно „искоренения всех заседаний!” стали крилатими. Вони спрямовані і сьогодні проти бюрократів, управлінського апарату, марних засідань і голосувань депутатів і т. д.

Миє, просто пере бюрократів і п’єса „Баня”. Бюрократи Побєдоносиков і його секретар Оптимістенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед.

Ця п’єса показує шкідливість бюрократизму, ворожість його усій творчій атмосфері суспільства. На жаль, живуть побєдоносикови й оптимістенки й у наші дні. Сатира Маяковського „косила” паскудне, допомагала читачеві побачити, хто є хто.

Втішно відзначити, що в наш час все більше з’являється сміливих людей, які дерзають, думають, хочуть, щоб демократизм, підприємливість допомогли нашому суспільству.

А які злободенні і сьогодні рядки з вірша „Душа общества”:

   Про пьяниц

   много

   пропето разного, —

   из пьяных пений

   запомни только:

   беги от ада

   от заразного,

   тащи

   из ада

   алкоголика.

Так, я вважаю, що Володимир Володимирович Маяковський „понят своим народом”, хоча кожний сприймає його по-своєму.

В. Маяковський був людиною надзвичайно чутливою, готового віддати усе „за одно только слово ласковое, человечье”.

Яке скромне (і яке палке!) бажання і яка грандіозна плата за нього!