Найкращі учнівські твори

Твір - Мої роздуми над рядком М.С.Гумільова - 11 клас - МИКОЛА ГУМІЛЬОВ - ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Доля, особистість і творчість Миколи Степановича Гумільова викликають зараз великий інтерес. Це не дивно, тому що його творчість сповнена сміливості, новизни, гостроти почуттів, схвильованої думки. Гумільов був необгрунтовано зарахований до учасників контрреволюційного руху і розстріляний (йому було 35 років). Цей постріл у 1921 році перервав його творчий шлях.

Свій перший вірш „Я в лес бежал из городов...” Гумільов опублікував у журналі „Тифлиський листок” у 1902 році, тобто в 16 років. У 1905 році з’явилася книга віршів „Путь конкистадоров”.

„За вибором тем, за прийомами творчості автор явно приєднується до „нової школи” у поезії. Але поки його вірші — тільки переспіви й імітації, далеко не завжди вдалі”, — писав В. Брюсов про першу збірку Гумільова, яку було випущено, коли він ще учився в гімназії. Якоюсь мірою Брюсов був правий. І все-таки, юнацькі, „конкістадорські” вірші мали свій настрій.

Новий підхід М. Гумільова до світу спостерігаємо у таких рядках:

   Как смутно в небе диком и беззвездном!

   Растет туман... но я молчу и жду,

   И верю, я любовь свою найду...

   Я конкистадор в панцире железном.

„Конкістадор” завойовував не землі, не країни, а нову любов, проникаючи в „таємниці чудових снів”, здобуваючи зірки з „заснулого небокраю”. У його першій збірці наявні сліди символістської поезії: „блакитна висота”, „вічне блаженство мрії”, „чари красоти”.

У 1908 р. виходить його друга книга „Романтические цветы”, в якій духовні запити Гумільова знайшли подальший розвиток. Тут відчувається прагнення до сильних і прекрасних почуттів: „Ты среди кровавого тумана к небесам прорезывала путь”; „...перед ним неслась, белее пены, Его великая любовь”. Але тепер бажане ввижається лише в мріях, видіннях. Збірка хвилює смутним авторським відчуттям нетривкості ви-соких поривів, примарності щастя в буденному житті — і одночасно прагненням до прекрасного.

Більшість віршів Гумільова мають спокійну інтонацію. Але незвичний стиль надає їм внутрішньої напруженості. У своїх віршах поет „оживляє” легендарні мотиви, творить фантастичні перетвореннг,

багато з яких автор почерпнув, мандруючи по Африці. У деяких своїх віршах поет доносить загальне трагічне становище світу: „Пусть смерть приходит, я зову любую. Я с нею буду драться до конца”...

У збірці „Жемчуга” Гумільов висловлює свою повагу до діянь таких незабутніх мандрівників, як Кук, Лаперуз, да Гама. Невеличкий цикл „Капитаны” породжений тим же прагненням до незвіданого, тим же схилянням перед подвигом:

   Ни один пред грозой не трепещет,

   Ни один не свернет паруса.

З іменами великих мандрівників входить у цикл „Капитаны” поезія великих відкриттів, непохитної сили духу всіх, „кто дерзает, кто хочет, кто ищет”.

У збірках „Костер” і „Огненный стояк” автор торкається до світу таємничого, непізнаного. Йому близькі образи зірок, неба, планет. При деякій „космічності” дій усі вірші виражали погляди на цілком земні процеси. І все-таки навряд чи можна говорити про творчість Гумільова як про поезію ре-алістичну. Він зберіг романтичну винятковість, химерність душевних процесів. Але саме таким нескінченно дороге нам слово Майстра.