Сповідальна лірика Марини Цвєтаєвої - 11 клас - МАРИНА ЦВЄТАЄВА - ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Найкращі учнівські твори

Сповідальна лірика Марини Цвєтаєвої - 11 клас - МАРИНА ЦВЄТАЄВА - ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

   М. Цвєтаєва

Видатна російська поетеса Марина Цвєтаєва якось сказала: „Я не вірю віршам, що — ллються. Рвуться — так!”. І доводила це протягом всього життя власними, що рвуться із серця, рядками. Це були дивовижно живі вірші про пережите, не просто про вистраждане — про те, що потрясло. І в них завжди був і є подих. У буквальному значенні: чути, як людина дихає. Всі вірші Цвєтаєвої мають джерело, ім’я якого — душа поета.

   Если душа родилась крылатой —

   Что ей хоромы — и что ей хаты!

Навіть у найперших, наївних, але вже талановитих віршах виявилася краща риса Цвєтаєвої як поета — тотожність між особистістю, життям і словом. От чому ми говоримо, що вся поезія її — сповідь! Перша книга — щоденник дуже спостережливої й обдарованої дитини: нічого не вигадано, нічого не прикрашено — усе прожито самою:

   Ах, этот мир и счастье быть на свете

   Еще невзрослый передаст ли стих?

У перших книжках уже є гранична щирість, яскраво виражена індивідуальність, навіть нота трагізму серед наївних і світлих віршів:

   Ты дал мне детство лучше сказки

   И дай мне смерть в семнадцать лет...

На такі „дитячі вірші” відгукнулися дійсні майстри. М. Волошин писав, що ці вірші „потрібно читати підряд, як щоденник, і тоді кожний рядок буде зрозумілий і доречний”. Про інтимність, сповідальність віршів Марини Цвєтаєвої писав у тому ж 1910 році і В. Брюсов: „Коли читаєш її книги, часом стає ніяково, немов заглянув нескромно крізь напівзачинене вікно в чужу квартиру... З’являються вже не поетичні створіння, але просто сторінки чужого щоденника”.

От цей щоденник.

Перші вірші — це звертання до матері, розмова із сестрою Асею, із подругами, освідчення в коханні, поклоніння Наполеону, міркування про смерть, любов, життя. Це усе, чим сповнена дівчинка на початку життя, у світлих надіях, у романтичних мріях:

   Храни, Господь, твой голос звонкий

   И мудрый ум в 16 лет!

Свого коханого і чоловіка Марина Цвєтаєва звала у віршах „царевичем”, „чарівником”, і сила її любові не була таємницею для читача. Цвєтаєва не могла любити, не захоплюючись, не вклоняючись:

   В его лице я рыцарству верна.

   Всем вам, кто жил и умирал без страху, —

   Такие — в роковые времена —

   Слагают стансы — и идут на плаху.

Дочка Цвєтаєвої Аля стала для матері гордістю, чеканням чогось неабиякого:

   Все будет тебе покорно,

   И все при тебе — стихи.

   Ты будешь, как я — бесспорно —

   И лучше писать стихи...

Аріадна Ефрон і насправді народилася напрочуд талановитою людиною і змогла б реалізувати свої неабиякі здібності, якби не важка її доля — сталінські табори, поселення.

Далека від політики, Марина Цвєтаєва у своїй „щоденниковій” поезії показала і відношення до революції, стала навіть пророчицею:

   Свершается страшная спевка, —

   Обедня еще впереди!

   Свобода! — Гулящая девка

   На шалой солдатской груди!

Вірші, написані в 1917—1920 роках, ввійшли в збірку „Лебединий стан”. Виявилося, що не тільки про почуття інтимні може писати Цвєтаєва: церковна Росія, Москва, юнкера, яких вбили в Нижньому, Корнілов, білогвардійці („білі зірки”, „білі праведники”) — от образи цієї збірки. Душа поета може вмістити і це, вона живе і цим теж, а отже, пише про це. Революція і громадянська війна з болем пройшли крізь серце Цвєтаєвої, і прийшло розуміння, як прозріння: боляче усім — і білим, і червоним!

   Белый был — красным стал:

   Кровь обагрила.

   Красным был — белым стал:

   Смерть победила.

А коли старе, звичне і зрозуміле життя було вже зруйновано і Цвєтаєва залишилася з дочкою одна, без всякої підтримки, і повинна була виживати, вірші її особливо стали схожі на сторінки щоденника. Вона починає один вірш словами: „Ти хочеш знати, як дні проходять?”. І вірші розповідають про ці дні — „Горище — палац мій”, „Високо моє віконце”, „Алі”, „Сиджу без світла і без хліба...”, „Про скромний мій притулок!”.

І саме страшне — смерть від голоду дворічної дочки Ірини — теж у віршах. Це сповідь матері, що не змогла врятувати двох дочок і врятувала одну:

   Две руки — ласкать, разглаживать

   Нежные головки пышные.

   Две руки — и вот одна из них

   За ночь оказалась лишняя.

З віршів М. Цвєтаєвої можна безпомилково скласти її біографію.

І від’їзд із Росії в 1922 році, і гіркі роки еміграції, і настільки ж гірке повернення (дочка, чоловік, сестра заарештовані, зустрічі з ними вже не буде ніколи). І, звичайно, у щоденнику: „Мені — совісно, що я ще жива”, — у записці сину: „Прости мене, але далі було б гірше”, — і у віршах:

   Пора гасить фонарь

   Наддверный...

Так закінчується „щоденник” Цвєтаєвої, її повість про себе — її вірші. Вона знала, у чому її біда — у тому, що для неї „немає жодної сторонньої речі, усе — у серці і долі”.

Вона так щедро витрачала себе, але від цього ставала тільки багатшою — як джерело: чим більше черпаєш із нього, тим більше воно наповнюється. Цвєтаєва знайшла точну і мудру формулу: „Рівність дарунку душі і слова — от поет”. Її власний талант цілком відповідав цій формулі. „Живу, споглядаючи своє життя, все життя — у мене немає віку і немає обличчя. Може, я — саме життя”. Цвєтаєва права, ставлячи знак рівності між собою, поетом і життям. Вся сила таланту пішла в неї на те, щоб висловити цю повноту життя.

У поезії видно всю людину. Вона уся просвічується наскрізь. Не можна приховати ані хвилювання, ані пустоту, ані непристойність, ані байдужість. Марина Цвєтаєва писала усе без утаювання, молитовно, щиро. Її слово — це її жест, голос, думка, реальність і сон, серцебиття. Але навіть усього цього недостатньо для характеристики її манери, стилю, особистості. Скоріше так: Цвєтаєва вимовляє монолог довжиною в ліричний том, довжиною в ціле життя. Лірика, епос, драма, стаття, переклад, лист — усе це, разом узяте, щоденник жадібної до життя, чуйної, зворушливої, гордої душі.

   Пляшущим шагом прошла по земле! —

   Неба дочь!

   С полным передником роз! —

   Ни ростка не нарушила!

   Нежной рукой отведя нецелованный крест,

   В щедрое небо рванусь за последним приветом.

   Прорезь зари — и ответной улыбки прорез...

   Я и в предсмертной иконе останусь

   Поэтом!





Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.