Мотиви жертовності в поезії Василя Стуса - 8 клас - ВАСИЛЬ СТУС

Найкращі учнівські твори

Мотиви жертовності в поезії Василя Стуса - 8 клас - ВАСИЛЬ СТУС

Листопадової неділі 1989 року в рідній українській землі впокоївся вимучений тюрмами й таборами поет Василь Стус. Поруч на Байковому кладовищі було поховано побратимів поета — Олексу Тихого і Юрія Литвина. Вони повернулися в рідну землю, щоб хоча цим запізнілим трагічним поверненням розбудити громадську совість, показати неминучість гіркого каяття за вчинену несправедливість, щоб на мить пригасити журбу друзів та рідних.

„Стус — наш останній великий поет”, — сказав сучасний український поет і письменник Юрій Андрухович. Так, поезія Стуса — то сама правда буття, безталанна доля України, її чутливий нерв. Ця чесна, наполеглива, щедро обдарована людина могла б стати не тільки великим поетом, а й глибоким літературознавцем. Але доля розпорядилася інакше: після звернення Стуса та його товаришів до громадськості, спрямованого проти арештів серед творчої та наукової інтелігенції, поета виключили з аспірантури. І почалися неймовірно тяжкі життєві випробування. „Довіку не буде із мене раба”, — заявив Стус. Він писав, але його не друкували. Поета переслідували, намагаючись зломити його волю.

Весь творчий спадок Василя Стуса присвячений Україні. Це дивовижно цілісний і значний доробок, зважаючи на те, що лірика Стуса за радянської влади майже не друкувалася. Найкращі поезії Василя Стуса свідчать про те, що його любов до рідної Батьківщини була могутньою й всеохоплюючою.

Життєве й творче кредо Василя Стуса стисло викладене в невеликому за обсягом вірші „Як добре те, що смерті не боюсь я”. У цьому творі ніби пунктирно викреслений страдницький життєвий шлях поета. Скупі стримані рядки окреслюють постать мужнього патріота, людини-борця, який вірить у свою правоту, вірить у торжество розуму й свободи:

   Як добре те, що смерті не боюсь я

   І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

   Що перед вами, судді, не клонюся

   В передчутті недовідомих верст.

Тяжкий хрест — то біблійний образ. Він утверджує високу справедливість справи, за яку боровся герой-поет. Згадка про смерть має особливе значення. Стус впевнений, що прийде до свого народу, коли в смерті обернеться до життя. Мета цього поривання — поєднатися з рідним краєм хоча б у смерті. Реальне повернення поета на рідну Україну насправді було безкінечно сумним і водночас тріумфальним.

Поезії Василя Стуса народжувалися в неволі:

   Неосяжна осонцена днина.

   І собором дзвінким Україна

   Написалась на мурах тюрми.

У своїй творчості поет звертається до Бога. Але цей Бог — тільки символ людської віри в добро та справедливість, символ його совісті. Наприклад, у вірші „Весь обшир мій — чотири на чотири” Стус звертається до Бога, шукаючи в нього захисту, опори, підтримки. Ще один символ поезії Стуса — Україна. У тому ж вірші є напрочуд ліричне звернення до України, яку поет благає молитися за її сина:

   І Господові помолись за мене.

   А вмру — то й з того світу виглядай.

Звертався поет і до історичної теми. Вірш „Сто років, як сконала Січ” хвилює палким зверненням до рідної землі, яку так любив Василь Стус. Любити рідний край, за Стусом, — це не значить лише милуватися його красою. Справжня синівська любов полягає в тому, щоб чесно йти по життю, відчувати його негаразди, намагатися, щоб Батьківщина очищалася від скверни, співвітчизники ставали кращими, моральнішими, людянішими.

Життя Василя Стуса — це втілення трагедії особистості, вірної раз і назавжди обраному ідеалу, особистості, яка спроможна без роздумів пожертвувати собою заради святої мети.

Сьогодні поета немає серед живих, але ми пам'ятаємо його незвичайну стійкість і зачитуємося його віршами. Нині українці, які живуть у своїй незалежній державі, можуть у повному обсязі познайомитися з творчим доробком Василя Стуса, відчути ту безодню гніву, болю, печалі, в яку завжди дивилася душа поета.

Василь Стус серед нас, і ми пишаємося цим, бо саме він — совість великої нації.